Коли видавала свою доньку заміж дуже хвилювалася, адже не знала який зять. Хотілося, щоб був гарним господарем, бо ж теперішня молодь живе одним днем. Між моєю Каріною та Юрієм величенька різниця у віці, одинадцять років, це мені вселяло надію.
Після весілля молода сім’я переїхала жити у столицю, там зятю запропонували хорошу посаду. Там вони орендували житло, обоє працювали. Я ж маючи хорошу пенсію, та ще земельний пай у селі хотіла їм допомогти. Рік відкладала з пенсії, а ще продала пай, тож маючи гроші вирішила їх провідати. Бо до того вони до мене приїздили, а до них ні.
Діти мене зустріли радо. Донечка моя літає щаслива, видно, що в сім’ї їй добре. А де добре дитині, то й матір щаслива. Я бачила, що вони не бідують, що гарно вбрані, гарно стіл накритий. За першою ж вечерею я подарувала дітям гроші. Вони щиро подякували, зять взяв гроші та сказав, що йде запише в “доходи”. Я перепитала доньку, що то означає, вона просто відмахнулася, “Та в блокнот запише”. Я більше не питала, бо ж були теми цікавіші.
Наступного дня був у Каріни вихідний і ми пішли погуляти, зайшли в магазини, дещо купили. Повернулися додому, приготували смачну вечерю. Після роботи зять першим ділом запитав, де ми гуляли, та чи щось купували. Моя донечка сказала, що день провели добре, а чеки стоять у його блокноті. Поки ми накривали стіл, мій зять сидів і старанно переписував все з чеків у блокнот. Для мене це було дивиною, я вирішила прямо запитати, що це він підраховує. Юра мені пояснив, що так вони з Каріною контролюють витрати, в кінці місяця підраховують, так можна добре зекономити.
Я не розпитувала далі, але закралася неприємна думка, що зять контролює все, та можливо якось обмежує мою доньку. Хоча Карина виглядає щасливою, можливо не хоче мені говорити. Коли до зятя хтось зателефонував, я швидко запитала доньку за свої підозри. Карина засміялася, сказала, що ніхто її не обмежує. А такий спосіб вести облік Юрій звик ще до весілля, а вона не проти. Донька була переконливою, але для мене все одно то було дивиною.
Наступного дня донька і зять пішли на роботу. Я до обіду трималася, а тоді не витримала і заглянула в той записник. Там в стовпці виписано все, що вони витрачають щодня. Написане число місяця і вписаний товар та його ціна, навіть кава та жуйки. А в кінці попередніх місяців було все підраховано, на хліб скільки то, на цукор витрачено стільки то, все – бензин, комунальні, до найменшої дрібниці все записано. Є ще кілька листків розграфлених, там записано дохід грошей, навіть мої подаровані вже вписані, а ще записані скільки розтрачено і скільки зекономлено. Люди добрі, та, як на мене то жах. То це ж гірше вже не може бути, я не кажу, що гроші потрібно тринькати, чи від чоловіка ховати, але ж не до такої степені все контролювати.
Сподіваюсь, що в майбутньому зять не виставить донці перерахунок, хто більше заробив і витратив. Я тепер вже жалкую, що ті гроші їм двом дала, мабуть, потрібно тепер для доньки окремо гроші складати. Бо життя непередбачуване. Я теж колись чоловікові сліпо довіряла, а він мене через п’ятнадцять років шлюбу покинув.
Після такого відкриття я дуже хвилююсь за доньку. Дай, Боже, щоб я помилялася, що до зятя. Та душа не на місці.
