У сусідки тьоті Марусі, дуже дивне становище, а ще дивніше у її зятя. Коли тридцять років тому віддавала свою єдину дочку Ольгу заміж, то вона дуже раділа. Дійсно Ольга з Олексієм були гарною парою. Обоє красиві, обоє працьовиті, самі всього домоглися, самі стали на ноги. Згодом у них народилися дітки, два синочки. Хлопці були розумними та радували їх успіхами.
Коли тітка Марія занедужала, років з десять тому, то Ольга забрала маму до себе. Рік прожила Марія біля доньки з зятем. Та й вирішили продати Маріїну хату, бо вживаються вони добре. Тітка Марія поралась по господарству, поки Ольга з Олексієм на роботі, а дітки в школі вона і їсти наварить, і в хаті поприбирає, город попорає, та господарство догляне. Старший онук якраз закінчив школу, тож кошти були потрібні на навчання у Виші, взяла бабуся Марія і продала хату і офіційно прописалася в доньки та зятя.
Промайнуло ще зо п’ять років, жили всі добре, душа в душу. І ось і молодшому потрібно вже поступати, і саме подруга покликала Ольгу до Польщі, довго не роздумувала, звільнилась з магазину, де скільки років працювала і майно за кордон. Мама їй обіцяла, що за всім буде догляд, а чоловік обіцяв, що буде чекати. Перший рік Ольга частенько виривалася додому, на другий рік менше, а на третій рік прийшла новина, що Ольга розлучилась з Олексієм і вийшла заміж за поляка.
Все буває між подружжям, а от що робити бабі Марії, своєї хати немає, живе в зятя, вона вже стара їй майже вісімдесят. Але вона все така ж маленька та проворна, у свої роки і город гарно догляне, жодної бадилинки немає, і невелике господарство попоране. А зять зранку до вечора на роботі.
Ось так і живуть. Онуки часто приїжджають до батька та до баби. А Ольга уже п’ятий рік не з’являється дома. Якось запитали Олексія, як йому живеться з тещею, він здивувався та сказав, що вона давно для нього не теща, вона для нього просто мама, а те, що Ольга витворила то на її совісті, а маму Марусю він ніколи не вижене з хати, так і доживатиме вона у нього. Ось так буває в житті.