А що ви знаєте про безвихідь? А я знаю, я там була. Або чи відчували ви себе акторкою в дешевих мелодрамах? А я себе відчула і не побажаю жодній жінці там бути.
Я сирота, рідних людей, родичів ніяких немає. Саме мій чоловік став моїм першим родичем. Його родина стала моєю родиною, його батьків я радо називалася мамою і татом. Я сподівалася, що моя сім’я стане найкращою сім’єю на цій землі. Коли ми одружилися то жити почали в невеличкій, однокімнатній квартирі, яку я отримала від держави, а далі трішки заробляли, розширювалися і зрештою розширилися до трикімнатної квартири.
За той час народилася донечка, нещодавно двадцять років шлюбу нашого відгуляли гучно. Та я помітила якусь зміну в ставленні чоловіка, все думала, що то, мабуть, вік або звичка вже один з одним жити. Він почав мені говорити, що не сприймає мене як дружину, що я йому як сестра. Я почала читати багато літератури про це, почала задуматись над тим, як внести романтику, пристрасть у наші відносини.
А він все більше поринав у роботу, брав понаднормові зміни. Говорив, що донька студентка, має мати не менше ніж її однолітки. Чотири місяці тому, попросив аби я поїхала та відвезла донці значну суму, я здивувалася, бо ж можна на карту перевести. Та він почав переконувати, що таку суму потрібно проконтролювати, заразом подивлюсь чим донька живе. Тож потрібно кілька днів, щоб відпочити та з донечкою час провести.
Зателефонувала до доньки вона не проти, домовилися на коли їй зручніше. Бо вона в нас не тільки студентка, а ще й інколи підпрацьовує в одній фірмі. Домовилися, що в доньки пробуду п’ять днів. Перші три дні були чудовими, ми гарно провели час. А тоді донечку терміново попросили вийти на вечірні зміни. Тож я зібралася додому, бо в доньки не буде на мене часу, а сидіти самій у її квартирі я не хотіла.
До чоловіка телефонувала, а він не брав слухавки. Тож поїхала сама, ніхто не зустрічав, добре, що сумки не важкі. Зайшла до себе у квартиру, а там наче запах змінився. Проходжу до вітальні, а там якась жінка лежить на моїй канапі в телефоні відео дивиться.
– Ви хто, пані? – запитала я здивовано.
– Я Ліда, а ви чого зайшли без стуку, там, що не зачинено?- сказала вона здивовано
– Зачинено, але чого я маю стукати у двері власної квартири?
На нашу розмову вибіг мій чоловік. Побачивши мене, змінився в лиці
– Привіт, Катю. Ну й добре, що ти сама про все дізналася, бо я вже думав як тобі повідомити. Це Ліда, моя кохана жінка, ми вже давно разом і ми прийняли рішення, що будемо проживати разом.
-А, як же я? – запиталася тоді я, я навіть не розуміла, що відбувається.
-Що, ти? Якщо не хочеш іти кудись на орендоване житло, то ми тобі дамо одну кімнату, на перший час, а там потрібно, щось вирішувати, тому, що ми не хочемо жити ще з кимось. – як ні чого не бувало заявив чоловік.
У мене в голові було тисячу думок і водночас я не думала про щось конкретне. Здавалося, що я чи то у сні, чи то зійшла з глузду. Неначе помутніння якесь, лише їхні голоси давали розуміння того, що це все насправді. Не я, а вона господарювала на кухні, не я, а вона відчувала себе господинею у цій квартирі.
В такому стані я пробула ще, мабуть, з добу, чи дві, а далі намагалася взяти себе в руки. Я розуміла, що крім самої себе в мене практично нікого немає. У доньки своє життя, не хотіла їй завдавати проблем. Всі родичі і друзі, це чоловікові знайомі і рідні. Я вже десять років, як ніде не працюю, тож вижити не маю за що.
Вирішила в першу чергу знайти роботу. Взяли мене лише прибиральницею зате одразу у два офіси, в одному з ранку в іншому з обіду. Далі почала розмову з чоловіком про розмін квартири, його нова кохана постійно вставляла свої репліки, бо позбуватися квартири такої вона не бажала. На цьому етапі про все дізналася донька, бо якраз навідалася до нас. Нова господиня зі своїми речами покинула нас, бо в доньки характер не такий мирний як у мене. І саме донька допомогла з розміном. Тепер у мене двокімнатна з донькою, а в чоловіка одна кімната і та не в найкращому районі.
Вже два роки минуло від тієї події. А я досі почуваюся зрадженою та нікому не потрібною. Спочатку мене покинули батьки, а далі чоловік якому я так довіряла. Лише донька та людина заради якої я намагаюся триматися на цьому світі.