Вчора була рівно п’ятдесят років, як ми одружилися з моїм Миколою. Нас вітали всі, друзі, колеги, сусіди, рідні, діти, онуки, правнуки. Всі дивувались тому, що ми так гарно живемо, так тепло і ніжно відносимо один до одного. І всі записувалися, в чому секрет наших стосунків. Чоловік сказав, що завдяки тому, що його дружина дуже розумна жінка. Я ж нічого не сказала у відповідь, бо кожен сам має будувати своє життя, без чужих порад і секретів.
Я мимоволі згадала все сімейне життя, ті негаразди, які ми пройшли. Згадала про те, як наші батьки забороняли нам брати шлюб. Все через те, що колись його мама була закохана в мого батька, а він вибрав мою маму. Через те після одруження, спілкувалися з батьками поодинці, ніколи їх не зводили в одному будинку. Мене, як невістку, його батьки прийняли лише після десяти років нашого шлюбу. Мої ж батьки, його сприйняли одразу.
Далі було випробування наших стосунків грішми, адже мій чоловік зайняв керівне місце, мав великий заробіток. Відповідно, були ласі на його кошти, а він і піддався спокусі. Так, я колись пережила зраду, то було понад тридцять років тому. Але він зміг після того довести мені своє кохання і свою відданість, тому і пробачила. Знаю, що він по сьогоднішній день відчуває провину, хоча я дійсно від душі пробачила йому ту жінку. Були й багато інших труднощів у нашому сімейному житті, але ми дійсно змогли їх пережити.
І сидячи поруч за столом зі своїм чоловіком, я відчуваю до нього все теж кохання, до цього сивого, уже трохи згорбленого чоловіка, але все ж такого рідного. Я відчуваю від нього турботу підтримку, і, мабуть, це найголовніше у моєму житті. Останні роки у нас дійсно велике розуміння одне до одного.
Можливо, якби тоді на перших життєвих перепонах, ми не виправилися, не витримали б тих випробувань, хто знає, як склалася б наше життя. Чи могли б ми мати таку велику, хорошу, дружню родину і таких прекрасних дітей, онуків та правнуків. Але то наш досвід, кожен сам будує своє життя.