У тридцять років я вирішила відмовитися від батьківської сім’ї. Все життя я відчувала себе у всьому винною перед батьками. Тому, щоб не сталося, я завжди бігла до батьків на допомогу, які в них виникали проблеми, я вирішувала. При цьому у мене ще є брат, молодший на два роки.
Заміж я вийшла у двадцять, жити переїхала до чоловіка і його батьків. При цьому я мало не щодня ходила до батьків, бо ж потрібно допомогти. Брат одружився у двадцять три, дружину привів до батьків. Я думала, що хоч може мені буде менше роботи з допомогою у батьків. Та мама сказала, що невістка не зобов’язана їм допомагати, а як донька маю перед ними зобов’язання. Тож навіть маючи маленьку дитину я була в батьків на побігеньках. Чоловік мій також ходив до моїх батьків допомагати, будував паркан, робив ремонти. Та трохи сердився, за їхнє ставлення до мене.
Зі свекрами стосунки були нормальними, вони ще не старі люди, обоє ще працюють. У нас на подвір’ї два будинки, в одному живуть свекри, а в другому ми з чоловіком та донечкою. Тож практично ми мало з ними перетинаємося, вони зранку йдуть на роботу, вечором повертаються. Єдине, що ми разом робимо, це весною засаджуємо город, а осінню збираємо врожай. Доглядаємо в міру можливості, коли є в мене час я біжу на город, коли є час у свекрів, обробляють вони.
Та випадок, що стався зі мною відкрив мені очі на те, як насправді до мене ставляться люди, з якими я живу. На початку березня захворіла моя мама, її положили в лікарню, тому потрібно було до неї ходити зранку та ввечері, аби занести їсти, бо лікарняну їжу мама не любить. Я старалась для неї приготувати смачненьке, іноді навіть донька не давала того, що я несла мамі. Мама має вередливий характер, завжди жалілася сусідам по палаті, що я її недоїдки їй приношу, та, що я так і не навчилася смачно готувати.
Коли я запитувала чи брат з невісткою приходили, мама говорила, що він мужик, він не має чого її доглядати, а невістки взагалі чужа людина, чого вона має її доглядати. Я ж розривалася між роботою, дитиною, господарством та лікарнею. Коли говорила мамі, що про те що брат міг би хоч раз навідати маму, мама сердилась, говорила “Ти донька, то ти зобов’язана, а в нас ще старість попереду, а ти вже незадоволена” Дякувати Богу мама вилікувалася.
Та на початку квітня сталось так, що потрапила я в лікарню, з запаленням нирок. І ось тут я побачила те, як ставиться до мене рідна мама. Коли я зателефонувала і сказала їй що в лікарні, мама сказала, що я сама винна, бо потрібно дивитись за собою та за своїм здоров’ям. Чоловік мій працює в іншому місті, приїжджає лише на вихідні, тому я попросила маму чи зможе вона хоча б раз у день мене навідувати. Адже були потрібні спеціальні продукти для мого харчування. На що мама мені видала “То ти живеш у свекрухи, все їй робиш, то нехай вона до тебе і приходить.”
Я не могла просити свекруху, адже вона і так доглядала мою доньку. Та все ж на другий день, до мене прийшли свекри, обоє, принесли їсти, та привели донь. А вже тоді вони ходили до мене по черзі, один день приходив свекор, а на другий день приходила свекруха. Коли я їм дякувала, то вони мені говорили, що ми ж родина, ми маємо підтримувати один одного.
Пройшло три тижні, мене виписали. За ці три тижні мама телефонувала всього двічі й те, раз для, щоб сказати, що така гаряча пора, вже сусіди засадили городи, а вона ще досі ні, бо я відлежуюсь.
Після того я вирішила, що я не хочу більше підтримувати стосунки зі своєю батьківською сім’єю. І нехай мене засуджують, але ви знаєте, дійсно родина – це там де тебе люблять де тебе підтримують і готові прийти тобі на допомогу. І неважливо чи ви кровно рідні.