Коли виходила заміж за чоловіка, то звичайно я знала, що він хлопець села, знала, що він не планував на все життя залишитися в місті. Він розповів про свою мрію, про те, що у селі можна зробити свій бізнес. Я з ним погоджувалася. І ми разом мріяли про те, який в нас буде будинок, яке подвір’я. Мені дівчині з міста все більше хотілось приїхати в село. Але тоді ще я не знала, що сільська романтика виявиться не для мене не солодкою.
Перед весіллям звичайно я їздила в село до свекрів, мене прийняли там дуже добре, але якби я знала, що за їхніми посмішками прикривається лицемірство, ніколи б не погодилася приїжджати в село і спілкуватися з цими людьми. Одразу після одруження, ми ще два роки жили в місті. У квартирі, яка дісталась мені від бабусі. Чоловік працював на досить важкій роботі, він заробляв гроші на своє починання. А пів року тому до нас приїхала свекруха зі свекром погостювати. Ми сіли за стіл вечеряти і за вечерею чоловік сказав мені, що він вирішив, що пора вже перебиратися в село, тим більше, що батьки віддають йому свої земельні наділи, тобто він зможе значно зекономити на придбанні землі. І він зможе розпочати свою невелику справу, але йому ще потрібні гроші тому він запропонував мені аби я продала квартиру бабусі. І ви знаєте, я чомусь погодилась, але було одне але, квартира була не переоформлена на мене, вона була повністю оформлена на мого батька. Та так, як одна дитина у батьків, то я не хвилювалася, адже знала, що рано чи пізно вона буде моєю. Тому і не займалась цим завчасно. Коли батьки почули, що я хочу продати квартиру, ради того, щоб придбати будинок в селі та їхати на завжди в село, вони мені відмовили. Сказали, що робляться для мого ж блага. Я тоді дуже сильно образилася, ми посварились з батьками, я забрала свої речі з квартири і ми приїхали в село до свекрів.
З батьками я не дуже хотіла спілкувалася, адже вважала, що вони хочуть контролювати моє життя, а я хочу бути самостійною, та, що таке справжній контроль я дізналась лише коли переїхала в село. Будинок нам чоловік придбав у межу зі свекрами, а з іншої сторони, як виявилось живе його колишня дівчина Ольга, яка досі незаміжня і, як одного разу виразилась свекруха, до останнього ще сподівається, що стане законною дружиною мого чоловіка.
Свекри стали щоденними гостями, а можливо і господарями нашого дому. Вони приходили зранку, могли цілий день щось собі робити на нашому подвір’ї, що вважали за потрібне. Про те, щоб я спала довше ніж до сьомої години, не могло бути і мови, адже свекруха починала гатити у вікнах та кричати: “Юлю, виходь уже, подивись Ольга вже давно на городі порається, ото господиня, ото була б мені невістка, але ж ні знайшов у місті неробу, спить аж сонце в гузницю пече”. Одного разу я побачила, як свекруха розмовляє про щось з сусідкою Ольгою, прийшовши звідти, вона одразу почала говорити про те, як Ольга мріє стати мамою. І свекруха думає проте, що вже давно була б бабусею, а він привіз не тільки ледачу, а, мабуть, ще й безплідну з міста.
Та саме головне, що все це говорилось тоді, коли мого чоловіка не було дома, адже він зранку до вечора займався будуванням теплиць. Коли я йому жалілася, він говорив, що я не так зрозуміла, що вони просто люблять пожартувати. Коли йому надоїло чути моє скигління, він почав на мене сердитись та сваритись, говорив, що можливо я просто таким чином намагаюся повернутися в місто і наговорюю на його батьків. Його ж батьки у його присутності були сама доброта та доброзичливість, називали мене донечкою та розповідали, які вони раді, що я їхня невістка.
Та тиждень тому, мій терпець урвався, після того, як я втратила частину роботи, яку виконувала понад три дні. Річ в тому, що я працюю віддалено і іноді роблю проєкти, які вимагають роботи понад двох тижнів. Ось і цього разу отримавши великий проєкт, я, майже, день і ніч сиділа над ним, працювала, адже розуміла, що допоки чоловік будує свій проєкт, то я маю утримувати сім’ю у фінансовому плані.Того дня я сиділа за комп’ютером, аж раптом у нас вимкнули світло, я розуміла, що це не по графіку і не могла зрозуміти, що сталось. Вийшовши на подвір’я, я побачила, що це свекор вимкнув лічильник, адже йому, щось там потрібно було полагодити в сараї по електриці. Після побаченого, я не могла вже ні сваритись, ні говорити, я просто стояла і плакала, бо розуміла, що більша частина моєї роботи просто зникне, адже я не встигла все зберегти. Було настільки образливо, що я просто пішла в будинок, зібрала свої речі, викликала таксі і поїхала в місто. Того ж вечора чоловік до мене зателефонував та вимагав пояснень, не міг зрозуміти, чому я так зробила. Коли я намагалась йому пояснити, що більше не можу витримати терору зі сторони його батьків, я чула як біля нього говорила свекруха, що не здумай її просити назад, он розлучишся і краще на Ольці одружися, ця буде господинею і це тебе буде підтримувати, і працювати разом з тобою в полі буде, а не сидіти цілий день в комп’ютері, манікюрними пальцями на кнопочки тикати. Після почутого я сама поставила слухавку. А на другий день чоловік приїхав у місто та просив мене повернутись. Я сказала йому, що в село повертатись не буду і тим більше спілкуватись з тими людьми. Ми сильно посварилися і вже кілька днів не спілкуємося, зараз я живу у своїй квартирі. Я вдячна своїм батькам, що вони не продали тоді квартиру, інакше була б я безхатьком.