Нещодавно в нашу лікарню прийшла інтерн Марія. Молода дівчина декілька місяців тому закінчила університет.
Я відразу помітила з якою любов’ю вона ставиться до пацієнтів. Завжди вислухає та поспівчуває. Одного разу я взяла Марію з собою, щоб провести обхід хворих та дівчина раптом знепритомніла. Після огляду та здачі аналізів лікарі підтвердили невтішний діагноз – p _ак головного мозку. Дівчині залишалося недовго жити.
Я з сумом в голосі повідомила діагноз Марії. Дівчина все зрозуміла, а наступного дня покликала мене на серйозну розмову.
- Якщо моєму тілу не судилося довго жити, то я хочу зробити добру справу після того, як мене не стане, – сказала Марія дуже впевнено.
- Яким чином ти хочеш це зробити?
- Усе своє життя я вела здоровий спосіб життя та мої внутрішні органи в дуже чудовому стані. Після своєї смерті я хочу віддати свої органи тим, хто їх найбільше потребує.
- Ти добре подумала?
- Так.
Ми з Марією підписали усі необхідні документи та дівчина до останнього свого подиху працювала в лікарні. Коли ж настав час дівчині відійти у кращий світ, всі лікарі схилили свої голови на знак вдячності інтерну за її благородний вчинок.
Марії немає, але її органи продовжують жити приносячи користь іншим пацієнтам.