“Не все те золото, що блищить” – казала колись нам учителька.Та суть цієї приказки я зрозуміла лише у тридцять років.
Я завжди була активною дівчиною, не сиділося мені на місці. Я встигала навчатися, працювати та веселитися з друзями. Поряд з собою хотілося такого ж активного та запального хлопця. Та доля звела з одногрупником Артемом, він був повною протилежністю. Тихий та спокійний, йому хотілося тихих вечорів та затишних обіймів. Мені ж хотілося більше пристрасті та емоційних злетів.
Коли на третьому курсі мені запропонували роботу у столиці, я не задумуючись погодилася. Перевелася на заочне навчання і поїхала. Артем же залишився у рідному місті, продовжував навчання, та щовечора писав мені величезні повідомлення. Я ж не завжди їх читала, столичне життя мене завертіло.
А у новому колективі виявилося дуже багато цікавих людей. І один із них Віталій. Людина дуже харизматична. Він підкорив мене з першого погляду. Я йому також дуже сподобалася, у нас закрутився роман. Артему я чесно у всьому призналася. А він у відповідь попросив просто бути на зв’язку, щоб просто бути підтримкою.
Минуло пів року з початку наших стосунків з Віталієм. Я була на сьомому небі від щастя, мені заздрила вся жіноча частина колективу. Наближався Новий рік і я готувала сюрприз, хотіла порадувати коханого звісткою про вагітність. Та сюрприз чекав мене. Майже перед самим новим роком, нам видавали новорічні солодощі від профспілки. І мене попросили взяти Віталині, бо він був відсутній, поїхав батьків провідати. Я здивувалася, чому три пакунки. “Як чому, один йому, а два для його донечок, а ти що не знаєш, що в нього дружина і двоє дітей у Вінниці?”
То був мій останній робочий день у тій фірмі. Я звільнилася і поїхала у своє місто. Та це не минуло просто, через нервовий зрив, не вдалося зберегти вагітність. Я думала, що втратила весь сенс у своєму житті. Адже лікарі сказали невтішну новину – материнство мені не світить.
І в той час єдиною підтримкою для мене став Артем. Навіть рідні батьки не підтримали, а лише картали. А він тихо і спокійно мене виходжував, а на день виписки з лікарні запропонував вийти за нього заміж. При цьому знаючи мій діагноз.
Це було вісім років тому. Тепер у нас з Артемом чудова сім’я та не дивлячись на прогнози лікарів ми маємо двох чудових діток. І я маю найкращого чоловіка у світі, він і є моє найдорожче золото. Він оберігає наш спокій, та дарує захист, те, що так зараз нам потрібно.