Життя – річ не передбачувана і іноді те у, що ти не хочеш вірити, і не хочеш випускати своє життя стає твоєю долею, на перекір всьому. І лише з віком, ти починаєш дякувати цій долі, що дала тобі шанс відчути справжнє щастя.
Михайла я знала ще з дитинства, він мій сусід, а також однокласник. В дитинстві він був маленький, невиразний, а виріс тоді, дуже здоровецьким таким хлопцем, якому я навіть до плеча не діставала. В дитинстві дружили, а далі в мене були свої друзі, в нього свої, але він постійно не дав мені проходу, весь час говорив, що рано чи пізно вийду за нього заміж. Мені він не подобався від слова зовсім. Я ж могла наговорити йому багато поганих слів і обов’язково вказувала на те, що він такий громила, що я з ним навіть боюся бути поряд, не говорячи те, щоб вийти за нього заміж. Він завжди посміхався та говорив, що він зачекає.
Коли мені виповнилося двадцять п’ять років, я зустріла Дмитра, як здавалося кохання всього свого життя. Він прекрасний хороший хлопець, з прекрасним характером, почуттям гумору. Зустрічались пів року, а тоді він переїхав до мене, почав жити в моїй квартирі. На той час я вже жила одна, адже батьки мої п’ять років, як переїхали жити в село. Михайло зустрічав мене іноді у під’їзді та запитував чи не ображає мене Дмитро. Я посміхалася та говорила, що найщасливіша з ним поряд.
Якщо чесно, то я сподівалась, що Дмитро покличе мене заміж. І навіть не звертала уваги на інших чоловіків, та проживши три роки з Дімою я так і не дочекалась пропозиції. Але відчувався холод між нами, він постійно був роздратованим, але говорив, що через проблеми з роботою.
Саме перед моїм днем народження я складала речі в шафі із полиці Дмитра випала коробочка, я заглянула, а там перстень. Я зраділа, що нарешті вийду заміж офіційно. Тож мій двадцять восьмий день народження я запланувала його провести лише у двох з коханим. Приготувала багато смачних страв, дочекалась коханого з роботи, запрошую його до столу, а він заявляє про інші плани. Виявилося, що він з друзями йде на пиво. Я одразу почала з ним сваритися, адже такого від нього не очікувала. В результаті Дмитро просто забрав свої речі та пішов з дому.
Пів вечора я проплакала, а далі вирішила святкувати сама. Відкоркувала вино та почала вечеряти. Пройшло з годину, я вже добре при хмеліла. Постукали у двері, я чомусь подумала, що, мабуть, Дмитро одумався та повернувся. Відкриваю двері і переді мною величезний букет троянд, а за нього виглядає усміхнене лице Михайла. Виявляється він просто прийшов мене привітати, адже бачив, як мій Дмитро йшов з валізами. Михайло вирішив, що в такий вечір я не можу сумувати. Звичайно я запросила сусіда за стіл, ми продовжували святкувати.
А на ранок я прокинулася у його обіймах. Я навіть не знала, що мені робити сердитися чи плакати. Я звинуватила його в тому, що він скористався моїм становищем, а він навіть не нічого не говорив, у захист, лише посміхався, не випускав мене зі своїх обіймів, та промовляв “Все буде добре“.
З того часу минуло вже двадцять років, ми щасливе подружжя, ми щасливі батьки трьох дітей. Я не перестаю дякувати долі за те, що послала мені такого чоловіка, який завжди в будь-якій ситуації, які і тоді, обіймає мене міцно та цілуючи голову повторяє “Що все буде добре”