Я у свої двадцять вісім зовсім заплуталась, та не знаю як вийти з ситуації, яка склалася в мене з чоловіком та його родиною. Можливо, хтось уже був в такій ситуації та дасть слушну пораду, а то в нас крім сварок нічого більше не виходить.
Мій чоловік Андрій у батьків, як вони його називають, єдина опора та надія. При цьому в нього ще є дві сестри, але як каже його мама, дівчата то крила, майнули й полинули, а син має біля батьків бути завжди. Хоч і я з цим не згодна, дякую, що хоч живемо ми окремо. Про те на одній вулиці. І от щодня його матір телефонує, щоб він прийшов до них після роботи. Він заходити має спочатку до них, а вже тоді йти додому. Буває таке, що додому він приходить по ночі, а я живучи в сільській місцевості мушу виконувати важку чоловічу роботу. Адже мій чоловік заходячи до своїх батьків виконує цю роботу в них, а приходить додому то вже немає як робити, бо темно, от я мушу робити це сама. Ми неодноразово за це говорили, він завжди мені говорить, що “батьки старенькі їм важко, я й дома встигну і там встигну”, але виходить так, що не встигає він дома те робити.
Остання ситуація вже геть мені сколихнула нервову систему. Річ в тому, що минулої неділі в мого брата було вінчання, ми мали поїхати, це сусіднє село. Але з самого ранку зателефонувала свекруха та сказала, що у свекра дуже високий тиск, йому погано і вона боїться бути з ним сама. Попросила мого чоловіка, аби він приїхав і був з ними, я їй пояснюю, що в них є ще дві доньки, які також живуть у нашому селі, то можливо вони посиділи б біля батька з матір’ю. Та що ви думаєте, ні, їм потрібен саме син, а раптом потрібно їхати до лікарні, чи ще щось. У старшої доньки є також машина, та все оддно потрібен їм Андрій. Так от, ми настільки з ним посварилися, що я сказала, що якщо він не поїде зі мною, то я разом з доньками уже не повернусь до нього, а поїду до своїх батьків.
Ось уже тиждень, як я з дітьми у батьків, а чоловік залишився зі своїми батьками. Спочатку він, того ж вечора мені зателефонував, запитався коли мене забрати, я йому сказала, що я не повернусь, тому що він зробив свій вибір. Він мені не повірив та сказав, що коли я заспокоюсь то можу повернутись додому, він нас чекає. Скажіть, будь ласка, чи є шанс на виправлення ситуації, чи все ж таки мені потрібно повернутися додому лише для того, щоб забрати свої речі?