Я стала мамою у шістдесят років. Так, так вам не почудилося, саме в шістдесят я стала мамою.
Але почну свою розповідь спочатку. Я росла улюбленої донечкою своїх батьків, вирісши вийшла заміж і стала коханою дружиною для свого чоловіка. Все в моєму житті було добре і люблячі батьки, і люблячий чоловік, і робота яка мені подобалася, і друзі які були вірними, але не було одного у мене не було дітей.
Так минуло моє щасливе, молоде життя. Коли мені виповнилось п’ятдесят вісім, я залишилась зовсім одна. Моїх батьків не було вже давно, а у п’ятдесят вісім ще й не стало моєї головної опори в житті, мого коханого чоловіка.
Звичайно були друзі, що мене підтримували. Але у друзі свої сім’ї та й уже вік такий, що онуків бавлять, а я все сама.
Але того сонячного ранку я вийшла прогулятися до парку, вірніше пішла в магазин, але по дорозі чомусь захотілося зайти в парк та просто посидіти, помилуватися природою.
Я ніжилась на сонечку, навіть, мабуть, придрімала. Раптом, біля мене на лавочку сіла молода дівчина з малесенькою дитиною. Дівчина плакала та розмовляла з кимось телефоном, і я мимоволі стала слухачем. “А куди ж мені йти? Я ж сама абсолютно. Та не хочу я до нього повертатись, та скільки ж можна. Можливо якісь кризовий центр пошукати, адже квартиру я навіть зняти не можу. На свої декретні хіба ж я протягну оплату квартири?” Малятко, що сиділо біля неї розплакалось і вона була змушена перервати розмову.
Я не знаю, що мене змусило заговорити з нею, та чомусь так шкода мені її стало. Адже я чомусь зрозуміла, що вона така ж одинока та нещасна як і я хоча. Хоча судячи з усього, вона була заміжня та мала дитину.
Я до неї заговорила. Почала розпитувати, що з нею сталось. Дівчину звали Олею, вона ще дуже молода їй лише двадцять років її синочка звати Матвій йому лише півтора року. Зараз вона тут в парку тому, що чоловік прийшов додому на підпитку та влаштував їй сварку, а в результаті ще й вигнав на вулицю.
Виявляється, що вона кругла сирота немає тут нікого з родичів, лише кілька подруг. Ніхто не може її прихистити, а йти їй нема куди. Чоловік щодня є влаштовує їй такі сцени, адже знає, що вона нікому не потрібна і ніхто їй не допоможе. Сам же він любить заглядати в чарку і до чужих жінок. І от вона сидить тут і плаче, адже вже несила терпіти таке життя.
Я запропонувала їй йти жити до мене, адже я маю велику, простору чотирьох кімнатну квартиру, одну кімнату буду віддавати їй, а вона згодом віддасть сина в садок, піде працювати та зможе хоч комунальні мені оплачувати.
Коли про моє рішення дізналися мої знайомі, мої подруги, вони почали мене переконати в тому, що не можна так робити, що не відомо хто вона, може шахрайка, може спеціально таку схему придумала.
Я й сама після їх слів насторожилась, думаю, що ж це я так необережно. Але ні, почала придивлятися. Оля виявилася дуже порядною, хорошою, молодою жінкою. Дещо вона була не навчена як вести побут, адже в дитячому будинку того не вчать. Але ми з нею знайшли спільну мову.
З тої доленосної нашої зустрічі минуло два роки. За ці два роки я жодного разу не пожалкувала, що я прийняла Олю та Матвія. Минулого місяця ми святкували мої шістдесят років. І тоді Оля вперше сказала мені, що я для неї стала мамою, що вона ніколи у своєму житті не відчувала такої підтримки та розуміння від жодної людини.
Я також подякувала їй за ту зустріч і сказала, що вона для мене стала донькою, та сподіваюсь опорою буде в старості. А щодо Матвія, то він одразу як лише навчився говорити, почав називати мене бабусею.
Ось так я стала мамою в шістдесят, а також бабусею. А ще в майбутньому планую стати тещею, адже не хочу, щоб Оля змарнувала свій вік. Хочу, щоб вона знайшла собі хорошого люблячого чоловіка. Хоча вона про це просить поки, що навіть не думати й не говорити.
Ось таке життя непередбачуване, ніхто не знає які у Бога плани на вас.