Розповім свою історію, це болить в мені уже понад десять років. Я вперше вийшла заміж коли мені було лише двадцять, ми були щасливі і закохані. Коли дізнались про мою вагітність, щастя переповнювала обох. Весь період вагітності пройшов прекрасно, я себе почувала добре, аналізу були хороші. В який момент все пішло не так, не знаю. Але коли народився син ми дізналися про кілька діагнозів одразу. Лікарі втішали тим, що всі вони лікуються, але потрібно сили, час і звичайно кошти.
Чоловік не витримав того, потай подав на розлучення, зібрав речі і втік. Я залишилась сама з маленьким сином. Поряд була лише моя мама, вона мене підтримувала у всьому і зрозуміло, що ми обоє намагалися зробити все можливе, щоб вилікувати мого Матвія. Нестача фінансів дуже давалася взнаки. Аліменти, які виплачував чоловік, були мізерними, мама працювала і отримувала пенсію, все йшло на лікування. Ту допомогу, яку я отримала на дитину, не вистачало.
Коли Матвійчику виповнився рік, я прийняла нелегке для себе рішення, я вийшла на роботу. Мама покинула свою та залишилася з моїм сином. Я працювала, я брала понаднормові години, зарплата була середня, але це було більше ніж просто сидіти дома і чекати манної з неба. Я навіть не помітила, що керівник нашого відділу почав приділяти мені більше уваги, ніж іншим. Він часто пропонував свою допомогу, давав контакти лікарів. Я була така вдячна. Дехто з колег натякали на те, що я йому не байдужа. Але йому було п’ятдесят два, а мені двадцять п’ять, різниця колосальна, як на мене.
Андрій почав все більше приділяти мені уваги, почав приїжджати до мене додому, привозити фрукти та деякі дорогі ліки для мого сина. Спочатку мама була здивована таким залицяльником, а далі почала мені говорити про те, щоб я краще придивилася до нього. Я сказала мамі, що він для мене надто старий, мама гірко посміхнулась та казала, що в мене вже був молодий, цей в крайньому разі, хоча б багатий. Дійсно Андрій був заможною людиною і кожна друга співробітниця була готова зробити все, щоб він звернув на неї увагу.
Одного дня, він покликав мене на серйозну розмову. Він запропонував серйозні стосунки і сказав, що допоможе мені вилікувати мого сина. Можливо це й стало головним прийняттям рішення. Я погодилась на те, щоб вийти за нього заміж, заради Матвія. Я розуміла, що моя дитина страждає, а я не можу, я не маю змоги заробити тих коштів, щоб його вилікувати. Ми зіграли пишне велике весілля, а вже на другий день, замість медового місяця ми поїхали за кордон в дуже дорогу клініку.
У три роки мій Матвій був звичайно дитиною, таким як і його однолітки. Чи стала я щаслива в цьому шлюбі? Не знаю. До свого чоловіка я відчуваю лише повагу та вдячність, мій син вважає його своїм батьком. Ще в шлюбі нас народилась донечка Ангеліна. Я бачу з якою любов’ю та турботою Андрій відноситься до дітей, він не ділить на свого і чужого, любить однаково. Я відчуваю з його боку кохання, але на жаль, я не відчуваю до нього того, лише повага та вдячність. Знаю, що багато хто зі знайомих осуджує мене, що я навмисно вийшла заміж забагато, що захотіла його грошей. Так, я цього не заперечую, навмисно, так, заради грошей. І саме тому, я живу з ним, я турбуюсь про нього, саме тому я ніколи його не зраджу.