Є така приказка – “Хто робить того і поганяють”. Так вийшло і в нас в сім’ї. Ми з сестрою народилися з різницею у п’ять років, я старша, Катя молодша. Все дитинство я чула про те, що от я гарно вчуся, бо мене Бог нагородив талантом, а Катруся погано вчиться, бо нема в неї таланту до навчання. І чомусь мене не хвалили, а навпаки, її жаліли.
Після закінчення школи, я сама вступила до університету, сама шукала собі після навчання роботу. Катруся ж ледве закінчила школу, а тоді лише пішла до училища навчатись на кухаря. Мама моя тоді говорила, що як не знайде ніде роботи, то хоч навчитися варити їсти, щоб чоловіка годувати. Я ще студенткою знаходила підробітки, ці гроші віддавала, майже, всі мамі.
Я після університету працювала в нашій країні рік, та розуміла, що заробити на квартиру важко, я вирішила поїхати за кордон, щоб заробити коштів і мати власне житло. Хоча, якщо чесно, в нас і з Катею на двох була квартира, яку нам залишила наша бабуся, батькова мама. Квартира невеличка, двокімнатна, але користуватися ми нею не могли, тому що мама здавала її в оренду. Мама одразу сказала, що без цих грошей вона не зможе нас витягти. А мені хотілось мати своє житло, тому й вирішила поїхати заробляти.
П’ять довгих років працювала за кордоном, багато в чому в собі відмовляла, економила, бо розуміла, що, крім того, що житло потрібно придбати, потрібно буде і меблі купувати і ремонти робити. Тому працювала не покладаючи рук. З мамою звичайно зв’язувалась телефоном, мама розповідала про те, що сестра вийшла заміж. Розповіла, що Катя з чоловіком не мають постійної роботи, що їм дуже важко немає кому допомогти. Я звичайно мамі сказала, що поки вони молоді і в них немає дітей, вони можуть сміло вирушати за кордон і заробляти кошти. Мама тоді на мене розсердилась, говорила, що я мала б знати, що моя сестра, на жаль, не наділена такими комунікабельними звичками як я. І їй буде важко в чужій країні. Якщо чесно, я того не розуміла. Відпрацювавши п’ять років, заробивши потрібну суму, я вирішила повернутися нарешті вже на батьківщину.
Приїхала додому, але не застала нікого, здивовано зателефонувала матері, мама не брала навіть слухавку. Тоді зустріла нашу сусідку, тітку Тамару, я запитала, чи вона не бачила матері. Тітка привітавши мене з поверненням, здивовано запиталася, що хіба я не знаю, що мама день і ніч у квартирі в Каті робить ремонт, адже молоді самі не справляються. Про те, що в сестри є квартира і я не знала. Тоді сусідка мені пояснила, що це та сама квартира, яка належала нам обом, що відколи сестра вийшла заміж, мама виселила квартирантів та віддала квартиру сестрі.
Зібравшись силами, я помчалась на квартиру, яку нам залишила бабуся. Якщо чесно, мої родичі були не надто в захваті коли мене побачили. Замість привітань, я почула від сестри здивовано “А ти чого вже повернулася, що вже заробила на квартиру?”, мама також була не дуже задоволена та запиталася, чого я приїхала без попередження. В той день ми дуже сильно з ними посварилися, я сказала, що раз мама не здає квартиру в оренду, то я хочу отримати свою частину. Мама ж сварилася зі мною та говорила, що я безсовісна, що я безсердечна, що сестра живе бідно, немає за що он ремонт нормальний зробити, а я собі прожила п’ять років за кордоном, заробила такі великі гроші і не можу поступитися спадком сестрі. Так, не можу, бо я не розумію, чому я маю поступатися спадком, цим двом неробам.
Посварились так, що мама сказала, що вона мене навіть не пустить на поріг своєї квартири, що йди куди хочеш там і живий. В той вечір мене прийняла моя подруга. На наступний день я вже зайняла собі в оренду кімнату, та зайнялась пошуками квартири яка мені дійсно підійде. Згодом квартиру я придбала, а ту частину коштів, яку я мала витратити на ремонт та на меблі, довелось витрачати на послуги адвоката, адже залишати просто так, бабусин спадок я не збиралась. Я не розуміла як мама просто так віддала сестрі те, що належить мені.
Мама мені повідомила, що свою однокімнатну квартиру вона віддасть Каті, бо я скупа. Та я не відступала. Тому, з довгою судовою тяганиною все ж вдалося дійти згоди. Розмін був не вигідний для сестри, довелося домовлятися. Як саме, а так, що мама повністю віддала мені свою квартиру, за усіма законними процедурами, що її однокімнатна квартира повністю перейшла у мою власність. А сама перебралася жити то Каті.
Тепер, однокімнатну квартиру, я здаю в оренду і саме на ці кошти облаштовую свою велику трикімнатну. Також я знайшла роботу за спеціальністю в нашій країні і буду намагатися розвиватись тут. З мамою та сестрою спілкування абсолютно відсутнє. Та, якщо чесно. я навіть не намагаюся з ними знайти спільну мову, чи десь зустрітися. Адже, якщо найрідніші люди так зі мною вчинили, то, мабуть, вони не варті того, щоб я їх впускала у своє життя.