Скільки раз чула про те як діти несправедливо ділять спадщину батьків, то все раділа, що мої доньки такі дружні. Адже була впевнена, що вони одна одну не обділять. А чоловік мій все жартував, що ми вже того вже не побачимо, нехай як хочуть, так і ділять.Та доля розпорядилася так, що мушу плакати через те, що доньки ділять нашу хату, а ми ще живі та в повному здравії.
Вже більше ніж два десятки років, як ми повидавали дочок заміж. Всяке в житті буває, от і наша старша донька повернулася до нас. Вона дев’ятнадцять років прожила у чоловіковій хаті, а тепер надумала розлучитися. Її син залишився з батьком жити, тож тепер вона вважає рідного сина зрадником. Ми доньку прийняли, бо на то ми й батьки. Будинок великий, місця вистачить.
Поки була зима то все в нас було добре, а з настанням весни донька захотіла зробити ремонт. Ми ж не проти, але вона забажала аби ми вже зараз хату на неї переписали. Бо, мовляв, все одно на старість вона нас доглядатиме, та ще й зараз гроші вкладе, то не хоче потім з нічим зостатися, вже ж має сумний досвід. Ми не знали з чоловіком як на те реагувати.
Поки ми думали чутки про це дійшли до молодшої й вона прийшла, щоб вияснити ситуацію. Бо ж вона не проти нас доглядати також, тож чому це ми маємо будинок старшій залишити.
Але ж навіщо нас доглядати, ми ще не старі люди. Чоловік два роки як на пенсію вийшов, а я пів року як пенсіонерка. Але при цьому я продовжую працювати, а чоловік дома порає господарство чималеньке, город, садок, все ми ще в силі обробити. А вони вже нас доглядати зібралися.
Тепер у нас нездорова атмосфера. Доньки через день влаштовують сварку й поділ нашого майна, а ми між ними розриваємося. От як їх примирити?