Я ще з дитинства була закохана у свого сусіда Андрія, він старший на мене від мене на п’ять років і завжди здавався мені прекрасним принцом. Ще з дитинства я завжди мріяла, як він вестиме мене до вінця, яка я буду красива наречена, а він красивий наречений.
Проте мрії залишилися мріями, хоча я продовжувала його кохати, але він не помічав мене. Зате звернув увагу на найкращу дівчину нашого села – Аню, вона була із заможної родини, за нею впадало багато хлопців, але вона звернула увагу саме на мого сусіда Андрія. В той день, коли вони гуляли весілля, я навіть не прийшла до них, я поїхала до своєї бабусі в сусіднє село і там проплакала весь день. Наскільки мені було важко і образливо бачити людину, яку я кохала все своє юне життя, поряд з іншою.
Проте час промайнув, я вже звиклася з думкою, що в нього сім’я. З часом у нього народився прекрасний син Назар, я навіть спілкувалася з ними по-сусідськи, дуже часто. І коли Назарчику виповнився один рік до мене завітала Аня, і попросила аби я посиділа з малим зовсім недовго, сказала, що має справи і поїде до міста, але швидко повернеться. У випадку, якщо її не буде до вечора, то нехай малого забере Андрій. Я не запитувала чому саме вона їде, але погодилась посидіти з малечею. Хлопчик до речі в них дуже кмітливий був на свій вік і дуже схожий на Андрія.
Коли ввечері, після роботи, Андрій повернувся додому, то Ані ще не було і я привела малого до них додому. Я бачила, що він був здивований побачивши мене з малим, сказав, що Аня його не про що не попереджувала і не говорила, що вона кудись має їхати, але подякував мені за допомогу та пішов з Назарчиком у хату.
А вже на наступний день, я побачила, що він дома грається з малим, а Ані немає. Я запиталася чому він не на роботі, Андрій сказав, що у нього дома великі проблеми, я одразу пішла до них на подвір’я. І Андрій поділився зі мною проблемами, виявилось, що у Ані вже давно є інший чоловік, лише вона нікому про це не говорила, і от зараз вона поїхала, щоб влаштувати своє життя, і сказала, що напише офіційну відмову від сина. Я бачила в якому розпачі був Андрій, він не знав, що робити.
Його батьки на той час переїхали жити в інше село, на досить велику відстань, там живе їхня молодша донька, тому вони цю хату залишили Андрію та Ані. У нього робота, він не знав, Тоді я вирішила запропонувати свою йому допомогу, адже я була студенткою, у мене якраз канікули. Андрій подякував мені за допомогу та поспішив на роботу.
Я щодня бавилася з маленьким Назаром, протягом двох місяців. І я не просто так хотіла йому допомогти, це дало мені змогу бути ближче до людини яку я досі кохала. Хоч уже пройшло три роки від дня його весілля, я мала можливість проводити з ним більше часу. Я почала готувати їм вдома їсти, я почала прати та наводити лад в будинку Андрія. Він навіть інколи запитувався чи потрібно мені за це платити, я відмахувалась та говорила, що якщо він мені буде давати гроші я ображусь та піду.
І от коли наближався вересень, постало питання з моїм навчанням, я заявила батькам, що я переводжусь на заочне. Батьки сердилися, адже їм це не подобалось. Їм не подобалось, що я весь час, зранку до вечора пропадаю в сусіда. Чутки про Аннину зраду, що втекла від Андрія швидко розлетілась по всьому селу. Батьки Андрія приїжджали та пропонували Андрію аби віддав Назара до них, адже важко з малим, та дякувати Богу, що Андрій залишив Назара в себе і це дало мені змогу бути ближче знову ж таки до нього.
А пів року моєї допомоги дали свої плоди, Андрій звернув на мене увагу не лише, як на сусідку-помічницю, а як на дівчину. Почав приділяти мені увагу і вже згодом він зробив мені позицію. Можливо, через на це вплинуло ще те, що Назар говорив на мене “мама”, навіть часто ішов спати до мене додому, адже не хотів залишатися з Андрієм. Мої батьки вже змирились з цим всім, та навіть з радістю проводили час маленьким Назарчиком. Андрій розлучився з Анею, а ми офіційно стали чоловіком та дружиною. Я була на сьомому небі від щастя, я не вірила в те, що людина про яку я мріяла все своє життя зараз поряд, це мій чоловік. Андрій дуже добре до мене ставився, я відчувала від нього прихильність, тепло, підтримку і цього було мені достатньо.
Коли Назарчику виповнилося п’ять років я завагітніла і в нас народилась донечка Софійка. Назар був моїм першим помічником, він не відходив від сестрички, він все мені допомагав, я дуже рада, що в мене такий прекрасний, вихований син. Роблю все можливе, щоб він не відчував ревності, щоб не відчував себе обділеним увагою.
А коли син пішов у перший клас. Приїхала гостя, ми побачили, що біля нашого подвір’я зупинилась якась дорога іномарка. Я навіть не могла уявити хто там, а там була Аня. Вона приїхала і сказала, що хоче побачитись з сином, добре, що в цей час діти були в моєї мами. Андрій просто взяв за комір свою колишню дружину і вивів за хвіртку та сказав, що вона тут ніхто, що у нього є тепер кохана дружина, а ще у його сина є найкраща мама в світі, яка його вже офіційно всиновила, а вона чужа жінка, яка покинула рідне дитинча, не просто покинула, а написала офіційну відмову.
Я не знаю у чому була моя більше радість, тому, що він її вигнав, чи в тому, що сказав, що в нього є кохана дружина. З цього візиту промайнуло вже пів року чи більше, Аня в нашому житті не з’являється. А я все більше закохуюсь у свого чоловіка та подумки дякую Назарчику, адже якби не цей малюк, то хто знає чи змогли б ми бути разом.