Я з тих жінок, яка ніколи не мріяла вийти заміж. Я хотіла бути успішною, багатою, все мати. Адже бачачи життя своєї матері з моїм батьком, ще з дитинства, я зрозуміла, що чоловік для жінки тягар, що жінка виходячи заміж лише вішає собі додаткові турботи на плечі. В той час, як чоловік просто покидаючи свою маму, одружується і знаходить ту ж маму в жінці. Я бачила, як важко мамі, вона у всьому догоджала батькові, він же просто ходив на роботу, приходив та був як мала дитина, ні їсти зварити, ні посуд помити, ні прибрати. Ще й бабуся, його матір, постійно докучала моїй мамі тим, що дорікала, що вона погано турбується про її сина. Хоча я ніколи не розуміла, чому доросла людина має турбуватися про іншу дорослу людину, він, що інвалід?
Тож після навчання в школі вступила до Вишу, закінчила його і одразу знайшла роботу. З роботою пощастило, я прекрасно підіймалась кар’єрними сходами. Але у віці двадцяти дев’яти років, я відчула величезне бажання стати мамою. Мама мені говорила, що потрібно створити спочатку сім’ю, та я їй сказала, що для того, щоб родити дитину, не обов’язково виходити заміж.
І в один прекрасний вечір у ресторані я познайомилась з прекрасним чоловіком. Олександр був красивий зовнішньо, він красиво розмовляв, мав хороші манери, згодом я дізналася від нього, що в нього хороше фінансове становище, він хороший бізнесмен, для мене було головним, оскільки це свідчило про його розумові здібності на вищому рівні. Адже не кожна людина може розвиватися і для мене це було головне. Я не планувала з ним стосунки, таким чином я вибирала батька для своєї майбутньої дитини. Щоб завагітніти мені знадобилося всього три ночі, після того я обірвала з ним всі зв’язки, хоч як він намагався зі мною зв’язатися.
Я без проблем відходила вагітність, не дивлячись на мій вік, і те, що мама вічно мені говорила, що я уже не в тому віці, щоб народжувати. У тридцять років, я стала мамою для прекрасного синочка, якого назвала Віталій. В декреті довго не засиджувалася, швидко вийшла на роботу, продовжувала свій ріст. Віталій ріс дитиною прекрасною, розумною, дуже слухняною, так я зарано здала його до садочка, але я все одно встигала приділяти час сину. І цей час плинув непомітно.
Я вже мала значну посаду, коли син пішов до першого класу. У молодшій школі абсолютно ніяких проблем у сина не було, він встигав по всіх предметах, вчителі завжди хвалили його. Крім того, що він був розумним, він ще був дуже товариським, в нього було доволі багато друзів. Я раділа тому, що я народила сина. Хоча багато хто говорив, що хлопчику потрібен батько, я не хочу виходити заміж. Син спілкується з чоловіками у школі, адже в нього є вчителі, син спілкується зі своїм дідусем, моїм батьком, хоча я сумніваюсь, що там можна взяти добрий приклад, син відвідує спортивні секції і там тренери також чоловіки, тобто, якщо він хоче взяти з когось приклад чоловіка, для нього це не буде проблемою.
І ось при переході в п’ятий клас, майбутній класний керівник, зібрала нас батьків і дітей разом. Коли ми заходили вже в школу, син показав мені на одного хлопчика і сказав: “Мамо, поглянь цей хлопчик чомусь дуже схожий на мене” Я подивилась там був хлопчик, майбутній однокласник мого сина, який дійсно був дуже схожий з моїм Віталієм. Нічого не підозрюючи, ми зайшли до класу та розмістилися за столами. А тоді зайшов цей хлопчик і позаду нього зайшли мама і батько. Я була дуже сильно здивована, адже батьком цього хлопчика виявився той самий Олександр, який був батьком мого Віталія. Я сиділа позаду і Олександр не помітив мене.
Вчителька спочатку познайомилась з дітьми, а тоді відпустила їх у двір школи. А ми ж залишилися обговорювати деякі питання, вже до кінця зборів, я для себе вирішила, що ми змінимо школу. Я не хочу, щоб син спілкувався зі своїм братом, адже так є вірогідність того, що відкриється правда. Після зборів, я поспішила вийти з класу, щоб не зустрітись з Олександром. І надворі мене чекав сюрприз, мій син Віталій, грався з цим схожим хлопчиком у дворі школи, про щось розмовляли. Побачивши мене, син підбіг і сказав, що його нового друга звуть Вадим, і що вони схожі не лише зовні, що вони пів години спілкувалися та зрозуміли, що в них дуже схожі інтереси. Віталій дуже радий, що піде до цієї цього класу і вже знайшов собі друга, він впевнений, що вони будуть дружити до кінця свого життя.
І я тепер не знаю, що говорити сину, як йому пояснити про мій вибір змінити школу. Він захоче мати якесь пояснення моїм діям, не можу ж я йому одразу заявити, що Вадим його брат, я не хочу щоб він з ним спілкувався. Тим більше це може вплинути на чужу сім’ю. Я потребую поради зі сторони.