Я мама для маленького хлопчика Артура і маю проблеми зі старшим поколінням, а саме зі своїми батьками, та батьками чоловіка. Я за здоровий спосіб життя, за здорове й правильне харчування, тому дитину ще змалечку я привчаю до того, що він має знати, що таке режим, він має своє власне збалансоване харчування. Звичайно ми з чоловіком також притримуємося і режиму дня, і нормального харчування. Але от наші родичі вважають, що це, як каже свекруха, “кузочка в нас в голові” і всіляко намагаються підірвати наш батьківський авторитет перед дитиною. Допоки сину два роки, я розумію, що це не так важливо, але з часом стане старшим і буде розуміти, що дідусі і бабусі йому дозволяють все, до того ж дозволяють те, що батьки категорично забороняють. До двох років я вважаю, дитині взагалі не потрібно знати, що таке чипси, їжа, що перенасичена барвниками та жирами. Та ж сама ковбаса, яка незрозуміла якої якості, на мою думку краще з’їсти шматок відвареного м’яса, ніж кільце сумнівної ковбаси.
Родичі ж так не вважають, особливо бабусі, ввесь час намагаються дати дитині в руки якусь незрозумілу цукерку чи якусь незрозумілу канапку. Коли я побачила, як моїй шестимісячній дитині, моя свекруха намагається дати в руки шматочок ковбаси, в мене була істерика. Я почала пояснювати, що дитині такого не можна, тим більше, що тоді я лише починала вводити прикорм. Всі родичі тоді дивились на мене, та говорили, що я неначе ненормальна, що дитину потрібно до всього привчати потрошку, що тоді буде алергія на все. Що він все одно буде їсти те, що він захоче коли підросте. Так, звичайно це його життя і після вісімнадцяти років він взагалі буде робити те, що захоче, але поки це мала дитина, я вважаю, що має бути так.
Таке відношення не лише до харчування.Коли ми поїхали до моїх батьків і я зранку пішла підіймати Артура, то мама почала зі мною сваритись, говорити, що маленька дитина хай спить скільки хоче, бо дитина коли спить то росте. Але у нас є режим, ми з чоловіком прокидаємося о шостій тридцять ранку, дитина прокидається о сьомій тридцять і та ж сама історія ввечері о дев’ятій годині вечора, дитина має спати. Мою ж маму не переконати, вона вважає, що дитина має набігатися, а тоді засипати і неважливо де. Мама часто розповідає мені історії де я мала могла бігати та гратися до третьої ночі, а тоді засинала, іноді навіть на підлозі. Для мене це є неприємним.
І ось наступного місяця, ми маємо їхати до свекра на ювілей, і я розумію, що там будуть всі родичі, в тому числі старша сестра мого чоловіка. У якої діти абсолютно не привчені до режиму, знаю точно, що молодша донька чоловікові сестри уже з півтора року могла ходити по хаті і жувати шматок копченого сала, і всі цьому тішилися, і вважають, що нормально. Зараз її дітям по п’ять і шість років, вони можуть з’їсти одразу кілька пачок чипсів, сухариків і запити кількома літрами коли. Мені їх шкода. Я ж розумію, що надалі у дітей будуть проблеми зі шлунком. Адже я сама у своїй двадцять п’ять уже маю невиліковний букет хвороб, так, як і мій чоловік.
Саме тому, я хочу, щоб моя дитина виросла здоровою. І ось розумію, що наближається свято і розумію, що там буде сидіти, як завжди, нарада найрозумніших родичок та говорити мені про те, наскільки я неправильно виховую дитину, що я мачуха, що я просто жадібна, і не хочу витрачати гроші на смаколики, і багато різних неприємних для мене речей. Я настільки за цих два роки втомилася захищатися, що навіть не знаю, що цього разу їм говорити, та як витримати той вечір. Можливо хтось з молодих матусь стикався з таким, та дасть пораду, як поставити родичів, та таких порадниць на місце, щоб більше не лізли в моє життя.