Я сама своїми руками зруйнувала свої відносини зі своїм сином. Коли виховувала Юрія то навіть не сподівалась, що колись наші відносини будуть зруйновані. Його батько залишив мене, коли сину було лише три місяці. Я всю силу, всю душу вкладала на виховання свого сина. Він виріс в мене добрий, освічений, галантний, красивий хлопець.
Коли йому виповнилось двадцять п’ять, я почала ставити питання про стосунки, він сказав, що нікого немає. А вже у двадцять сім, він привів до мене свою обраницю. Коли я вперше побачила Ірину, то була шокована, перше – це її вік, якщо йому двадцять сім, то їй лише дев’ятнадцять, далі її зовнішній вигляд, це різноколірний пасма волосся, це якийсь без формений одяг, що мішком висить на ній. Як виявилось вона ще й студентка, ніде не працює. Ірина ще й з багатодітної родини, тобто соціально вона ще й не захищена, я була вражена. Так спілкувалась вона ввічливо, наче і була скромною, але не таку невістку я хотіла для сина.
Коли Ірина пішла від нас, я заявила Юрі, що проти такого вибору. Син же проявив наполегливість і сказав, що вони все одно одружаться. Через два дні він переїхав жити до Ірини. А ще через місяць відгуляли весілля, мене запрошували, а я принципово не пішла. Син почав телефонувати до мене раз на тиждень та я не хотіла спілкуватися. Я все сподівалася, що Юра одумається, залишить своє опудало та й повернеться додому.
Так пройшов рік, син жив окремо у своїй сім’ї. Ще через рік від спільних знайомих я дізналася, що стала бабусею. У Юри з Іриною народився син Олександр. Син на той час залишив спроби налагоджувати зі мною стосунки. Ще два роки і у мене з’явилася онучка Каміла. І знову ж таки я про це дізналася від спільних знайомих. Та моя гордість не давала переступити через себе, я не робила кроку на зустріч.
І от минулого тижня я побачила сім’ю сина. Я поїхала в інший край міста у справах. Вирішила там зайти у місцевий супер маркет, вже на виході я їх помітила. Вони щасливі. Юра йшов штовхаючи візочок з донечкою, а Іра попереду ловила онука, що хотів бігти попереду. Я не одразу впізнала в Ірині ту неохайну дівчинку, що приводив до мене син. Я не наважилася до них підійти, стояла осторонь та спостерігала, а зрадливі сльози котилися по обличчю.
Я розумію, що сама зруйнувала свої відносини з сином та його сім’єю. Я дуже боюся тепер робити крок на зустріч. Адже у їхньому житті навряд чи є місце для такої як я. Та головне, вони щасливі!