Хочу розповісти вам свою історію та своєї сестри Каті. Ми росли у добрих батьків, нас обох любили однаково. Заміж вийшла я за військового, а вона за звичайного робітника. Ми й далі продовжували дружити, але у нас розбіглись погляди щодо виховання дітей.
У мене було троє синів у Каті двоє, син та донька. Мої діти росли так, як їм велів батько. Я спочатку пручалася такому вихованню, все було по муштрі, підйом чітко по годиннику, водні процедури, зарядка, кожен за собою прибирав, кожен за собою мити посуд. Коли дітей було троє і вони підросли, я була вдячна чоловіку за такий розпорядок. Також у кожного були й свої чіткі обов’язки, кожен мав знати те, за що він відповідає. Звичайно ми їм багато чого купували, возили на відпочинки, але не без потреби.
Ніякого порядку не мали Катині діти, вона часто зі мною сварилась, та говорила, що їй шкода племінників, що ми їх мучимо, що в них немає дитинства. Дітям своїм Катя годила та прислуговувала, все приносила, все подавала, купувала їм все те, що хотіли вони, адже її чоловік з часом відкрив свій бізнес то мали змогу.
Коли діти повиростали пішли до школи.Наші діти вчилися не на відмінно, але вони повинні були знати всі предмети. Також лише через поважну причину не відвідували школу. Катя своїх дітей навчанням не завантажувала, говорила, що школа не найголовніше. Так, звичайно, не буду брехати, в дитинстві мої діти дещо заздрили своїм двоюрідним брату та сестрі, адже ті жили поблажливо.
Після закінчення навчання в школі мої діти вступил до вишів обдумано, ми їх не заставляли, але ми сідали з ними обговорювали їхнє майбутнє, обговорювали про те чи зможуть вони в майбутньому знайти себе, реалізувати в тій сфері яку вибирають. Наскільки вона оплачувана, наскільки вона важка.Катя доньку та сина прилаштувала у найпрестижніший вірш столиці та раділа що вони будуть у неї великими людьми. А тоді все їхнє навчання платили їм за екзамени.
Мої діти самі заробляли собі на квартири, так було дуже важко. У чоловіка була військова пенсія, тож ми їм допомагали як могли. Коли племінники вирішили одружуватись Катя зі своїм чоловіком спродали бізнес, адже вирішили, що з них уже досить та купили по квартирі синові та доньці.
І от прийшла наша старість. Мого чоловіка вже немає як десять років мені вже сімдесят, а Каті шістдесят вісім, вона також уже самотня. Але я маю подякувати за підтримку від дітей. Щотижня хтось з дітей до мене приїздить, вони мені повністю оплачують комунальні послуги, вони мені раз в рік оплачують відпочинок, щоб я могла підлікуватись у якомусь санаторії. Усі мої діти прилаштовані в житті, в них хороші сім’ї, вони працюють на роботах, самі себе забезпечують.
А от у сестри, на жаль не все так райдужно і мені її шкода, адже син їй переходить з роботи на роботу, все шукає легшої. А донька в неї взагалі ніде не працює, вийшла заміж за чоловіка набагато старшого за себе. Про те вони не бідують, мають гарні машини, їздять відпочивати. Та то їхня справа, а от сестру шкода через те, що в неї дуже мала пенсія. Адже вона практично ніде не працювала, тож і стажу не заробила, а від дітей допомоги немає. Коли вона в них щось і попросить, то одразу вони на неї накидаються, що в них самих немає за що жити.
Я звичайно як можу, то допомагаю, продуктами регулярно поділюсь, то ліки якісь занесу.
Але до чого я веду тут розмову, що не потрібно з дітей робити богів, потрібно пам’ятати про себе. Я вдячна своєму чоловіку, що тоді він побудував таку дисципліну у нашій сім’ї. Бо діти виростають, а ми залишаємось самі. Коли діти звикають, що ви робите все для них, то вони не будуть жаліти вас. Дітей потрібно любити, підтримувати та направляти у правильне річище, і вчасно відпустити.