Я була коханкою одруженого чоловіка, батька двох дітей. Мене не гризла совість. Я думала лише про своє кохання до нього. А ще я його жаліла. Мені було його неймовірно шкода, що він потрапив у таку життєву ситуацію. Дружина для нього стала чужою людиною, що зовсім не цікавиться ні його справами ні його здоров’ям. Діти не сприймають його як батька, не хочуть проводити з ним час. Та він не йшов з сім’ї через те, що в них спільний бізнес, йому було шкода все залишити тій невдячній жінці. Він продумував план з розділу бізнесу, щоб ми були з ним забезпечені. Щоб я змогла нарешті стати його дружиною, щоб подарувала йому сина, бо в нього дві доньки. І я йому вірила!
Вірила до того самого дня. Того недільного, теплого ранку я вийшла прогулятися, після зими хотілося вийти на сонечко. І картина яку я побачила, перевернула мій світ. Я побачила його дружину, на останніх місяцях вагітності, я побачила те як він цілує її живіт. Я стояла і спостерігала, як він доганяє своїх донечок, підхоплює їх і кружляє, підіймаючи їх до хмар. Вони щаслива сім’я. А я п’яте колесо до воза.
Я зрозуміла, що вони і є справжня пара, а я так – жінка для тіла. Його влаштовували наші стосунки, адже я ніколи нічого не вимагала, не просила. Після кожної нашої зустрічі він біг до своєї сім’ї.
Коли в мене були проблеми я вирішувала і сама, адже він не міг прибігти в будь-який час, бо в нього ж дружина, вона може щось запідозрити. Так він дарував мені дорогі подарунки, говорив, що йому для мене нічого не шкода. Але в кінці він всеодно біг до неї.
Я не пам’ятаю навіть як прийшла додому. Я дочекалася наступного дня, у понеділок він завжди приходив до мене. І коли я сказала, що все бачила то у відповідь почула: “А ти мені хто, що б я перед тобою звітував, сплю я з дружиною чи ні? Як би тобі не подобалося то б вже давно зі мною не крутила кохання.” То була остання наша зустріч.
А дійсно хто я для нього? Не я, мабуть, перша, не я остання. Хоча я була щасливою, я не шкодую, що відчувала такі сильні почуття. Сподіваюсь, що моє ще чекає мене попереду, а це було навчання, що не кожному потрібно довіряти.