Останнім часом дуже багато негативних історій, на жаль, життя так влаштоване, що не завжди все в людей виходить добре. А інколи доля б _’є так, що здається, що на цьому все закінчено і доброго нічого вже не буде. Я хочу поділитись з вами своєю історією, з добрим закінченням.
Коли я виходила заміж за Юрія, то мріяла про велику, дружню, щасливу родину. Проживши чотири роки, ми зрозуміли, що, мабуть, щось не так. Адже у нас ні як не виходило стати батьками. Пішли в лікарню, прийшли обстеження і нам сказали, що на жаль, в Сергія безпліддя. Він спочатку просив мене, аби я залишила його і знайшла іншого. Та я йому сказала, що якщо доля нас приєднала, значить так потрібно і що те, що ми не можемо стати біологічними батьками, не значить, що ми не можемо подарувати шанс якійсь дитині, яка залишилась без батьківського піклування.
Життя вирувало, ми насолоджувались ним, та вже сподівалися на те, що маємо можливість взяти маленьку дитину. Адже вже були добре забезпечені, навіть вже обговорювали хто це буде хлопчик чи дівчинка. Обговорювали варіанти, що можливо, це взагалі можуть бути двоє, адже якщо є брат чи сестричка їх не можна розлучати.
І тут, як грім серед ясного неба, одного дня приходить мій чоловік додому і заявляє, що він не безплідний, що ми просто несумісні з ним. Я була здивована від почутого і запитала звідки така інформація, він повідомив, що місяць тому в нього народився син. Він кілька раз мені зраджував з іншою. Як тільки вона сказала, що вагітна, він навмисне чекав поки народиться дитина, щоб зробити тест на батьківство. І ось цей тест показав, що він дійсно є батьком. Тому він просить мене аби я дала розлучення, бо він не хоче, щоб його дитина росла без нього. Я не буду вдаватись в подробиці та розповідати про той період свого життя, адже я волію його взагалі забути. Хто це пройшов, той мене розуміє.
Я зібрала свої речі та поїхала до великого міста, якомога далі з нашого містечка. Адже жити там було нестерпно, багато там мені знайомі і кожен знає мою історію, це дуже неприємно. У Києві я найнялася працювати в одну сім’ю помічницею по дому. Господарі молоді люди, Андрій та Наталя, заможні, але дуже добрі. Я одразу з ними потоваришувала, зайшла в довіру. Вони часто говорили, що я для них член родини.
З часом я дізналась, що у їхній родині буде поповнення. Я раділа разом з ними. Я з Наталею постійно їздила у жіночу консультацію. Адже Сергій багато працював, він розумів, що з народженням дитини потрібно більший дохід. А я постійно була з нею, ми їздили по магазинах, до лікаря, на відпочинок. Все було прекрасно, вагітність проходила чудово, я бачила на власні очі, що вона була здоровою жінкою, я чула на власні вуха, як лікарі говорили їй, що аналізи в нормі.
Але того дня щось пішло не так, на жаль, Наталя не побачила своєї доньки. Серце зупинилося при народженні дитини. І знову ж таки, той важкий і темний період не хочеться описувати. Я була підтримкою і для Сергія, і для новонародженої Богданки. Мабуть, лише через рік Сергій почав приходити до тями, після втрати коханої. Дівчинка росла прекрасною дитиною, він приділяв їй багато часу, я всьому їм допомагала.
І коли Богданці виповнилося рік її перше слово було сказане “Мама” і сказане було воно мені. Я довго плакала, а Сергій втішав мене і сказав, що якщо Богдана так вирішила, то можливо це доля. З того часу вже минулого п’ять років, Богданка доросла, красива дівчинка, яку ми цього року поведемо до першого класу. Вона знає про те, що її мама, що її народила, звати Наталя, та вона стала янголом. А я її друга мама, та хто її любить, та у всьому підтримує і заміняє маму Наталю.
Сергій найкращий батько та найкращий чоловік у світі, якого можна лише уявити. А ще через два місяці ми очікуємо на поповнення. І в нашій сім’ї обіцяє народитися дівчинка. Я бажаю кожній жінці зустріти того чоловіка, який буде для неї підтримкою та опорою, який ніколи не дасть їй впасти.