Племінниця не хоче зі мною спілкуватись і все через те, що я заступила за свою сестру, її маму. Сестра моя молодша на п’ять років і я звикла що я її оберігала, всіляко опікувала, не давала нікому образити. Вийшла сестра заміж дуже вдало, чоловік в неї був хороший, я була рада за них. А коли народилася в них донька, я їй всіляко допомагала.
Життя склалось так, що я зі своїм чоловіком поїхала далеко, в інший бік країни. Діти мої росли, її також донька росла. Ми спілкувались в основному телефоном, дуже рідко коли зустрічались. І ось два роки тому не стало мого чоловіка, я вирішила повернутися на батьківщину, тим більше, що діти мої також покинули місто в якому виросли. От і приїхала додому, в батьківський дім, який стояв пусткою, привела його до ладу, і там залишилася доживати віку. Сестра ж в цей час також була вже вдовою і єдиною втіхою для неї була донька. А коли приїхала я, то ми з сестрою почали багато спілкуватися, дуже великою підтримкою стали одна одній.
І от моя племінниця вийшла заміж і через кілька місяців народила синочка Михайлика. Звичайно, що і сестра, і я були раді за неї. Ми їй при можливості допомагали. А от три місяці тому племінниця прийшла до сестри і сказала, що хоче вийти на роботу, щоб не втрачати кваліфікацію і попросила сестру мою, щоб вона посиділа зі своїм онуком. Звичайно сестра була не дуже тим рада, адже дитині всього-на-всього десять місяців, маленький зовсім, мама йому потрібна. Та племінниця не вгавала, говорила, що вона може поєднувати і роботу, і материнство, і сестра, як турботлива мама погодилась.
Зранку йшла до доньки, бавила онука, а ввечері поверталась додому. Промайнув місяць, я бачила, як важко сестрі, все ж таки маленька дитина, який потрібен дуже ретельний догляд, а літа вже не ті. Коли Михайлику відгуляли рік, сестра сказала доньці, щоб вона віддала сина в ясла. Племінниця була проти того, почала говорити, що ніколи не дасть дитину чужим людям.
Але тепер вони вирішили по-іншому, тепер коли племінниця їхала на роботу, завозила сина до своєї мами, так захотіла сестра, так їй було легше, все ж таки в себе в хаті знаходилась. І ось два тижні тому я дізналась, що виявляється Михайлик від своєї бабусі уже тиждень не виїжджає, як привезли його в понеділок, так аж в неділю вечором згадали про сина. Я говорила з сестрою бачила, що вона зовсім виснажена, погано спить, бо хлопчик весь час прокидається, весь час просить мами, дитина ж зовсім малесенька, рік і місяць. Куди ж то годиться, покинути таке мале дитя, а сказати доньці сестра моя не наважується боїться образити.
Тоді наважилась на це я. Зателефонувала до племінниці і сказала про те, що вона безсовісна донька та погана мама, що її матір уже настільки виснажена, що ледве ноги волочить, а вона навіть не думає про те як їй з малесенькою дитиною. Також не забула пом’янути про те, що у Михайлика є ще одна бабуся, яка набагато молодша за цю і яка, до речі, також ніде не працює, і могла б спокійно розділяти догляд за онуком.
Дуже сильно образилася племінниця на мене. А вже на наступний день, після цієї розмови, до мене зателефонувала сестра та сказала, що була в неї донька із зятем, забрали онука, подякували за допомогу і пішли. І от уже кілька днів Михайлика до неї не привозять. Я ходила до сестри і бачу, що моя сестра нарешті відпочила, навіть колір обличчя в неї став кращий. Я сподіваюся, що з часом племінниця зрозуміє, що мама це не безплатна прислуга, яку можна використовувати у своїх цілях. Звичайно вона може прийти на допомогу, але це не значить, що повністю віддати їй дитину і навіть не цікавитися чи є у мене здоров’я її доглядати. Також від знайомих дізналася, що племінниця знову пішла у відпустку по догляду за дитиною.