У мене почались проблеми з моєю мамою, і я не знаю як їх вирішити. Якщо чесно, до батька звертатися за порадою не хочу, адже знаю, що вони лише посваряться знов. Річ в тому, що я єдина дитина у тата, а у мами я третя дитина. Є в мене старших два брати, яких мама народила в попередньому шлюбі. Так от, причиною наших з нею непорозумінь став будинок в якому ми зараз проживаємо. Це будинок мого батька і коли мені виповнилося вісімнадцять років, тобто два роки тому, тато перед усіма оголосив, що я повністю стаю власницею цього будинку.
До того як зустріти мого батька, мама зі своїми синами проживала у своєму будинку. Зараз у ньому проживає старший брат зі своєю дружиною та двома дітьми. Середній наш брат за кордоном, він на навчанні, і поки що він не планує повертатися.
Коли про рішення батька почула мама, то сказала, що він її обдурив, що вона витратила на нього двадцять років свого життя, а в результаті він її просто вишвирнув з дому. Хоча батько пояснює, що він її нікуди не виганяє, вони продовжують обоє жити в цьому будинку як і раніше. Але тоді в майбутньому, щоб у мене не виникло проблем з успадкуванням спадщини, він так тому вчинив. Мама не згодна, каже, мовляв, у нас троє дітей, ми маємо трьом давати, було розділити на трьох. Батько з неї категорично не згоден, тим більше, що свій будинок мама вже остаточно передала старшому братові, тобто він їй не належить. Якщо чесно, це батька й наштовхнуло на те, щоб свій будинок віддати лише мені. Хоча він до моїх братів ставиться добре, вони його називають татом. Але йому не сподобався той факт, що свій будинок мама повністю віддала старшому, не порадившись з батьком, та не подумавши про те, що в неї є ще двоє дітей.
І от слово за словом дійшло до того, що мама сказала, що дівчатам взагалі не потрібно мати власного будинку, вони для того й виходять заміж, щоб чоловік забезпечив їх житлом. А хлопці мають мати свій будинок, щоб було куди привести дружину. Тому виявляється мама так і спланувала, що старшому сину вона віддасть свій будинок, а середньому сину будинок в якому ми зараз проживаємо, а я, мовляв, як дівчина маю піти до чоловіка жити.
Якщо чесно, мене це дуже обурило, адже це виглядає так, неначе я якась недолюдина і зовсім не потрібна рідний матері. Хоча я навіть в планах ще не маю того, щоб виходити заміж. На даний час я ще навчаюся, ще студентка, попереду були плани такі, що я знайду хорошу роботу, стабільну. Можливо я і не буду жити в цьому будинку, адже я мріяла, що залишуся в місті в якому я навчаюся. Але сам той факт, що я дівчина і мені житло не потрібно, мене дуже образив. І якщо спочатку я навіть була готова відмовитись на від права власності на будинок на користь матері, то тепер після тієї розмови я передумала.