Моїй мамі сорок п’ять, у неї два життя. Одне до сорока чотирьох і друге після. І лише в цьому другому житті вона по справжньому живе. І от тепер я бачу перед собою дійсно щасливу жінку, хоча для багатьох ця ситуація була неприйнятною.
Ми жили всі разом, мама, тато, старший брат і я. Все в сім’ї тягла мама, тато ходив на роботу і все. Його цікавило лише чи зготовлена їжа і все, а хто ті продукти купив, хто ті важкі пакети таскав, то йому не цікаво. Мама ж двадцять чотири на сім всіх обслуговувала. Мені було її шкода, але коли я бралася їй допомагати, вона мене відганяла. Говорила, що вона остання жінка в родині, що всіх обслуговує, а я не маю всім зади заносити. Навіть їсти мене не вчила готувати. Все говорила “Доню, відпочивай, живи, встигнеш наробитися”. Хоча я все для себе старалася робити сама.
Час пройшов ми виросли, я чітко знала, що у моїй родині такого не буде. Мама за мої двадцять років не зменшила своїх функцій, вона все так же всім все робила. Я закінчивши школу вступила до Вишу і переїхала жити в гуртожиток. Адже брат надумав одружуватися і планував привести до батьків дружину. Я не могла на то все дивитися.
Мамин робочий день починався о шостій, вона вставала, щоб приготувати для всіх сніданок, плюс приготувати два обіди для батька і брата, їм на роботу. Я вже з ними не живу, тому допомагати мамі не мала змоги. Невістка Юля не допомагала, бо їй зранку самій треба зібратися. Тож нагодувавши всіх, мама мала зібратися та бігти на роботу. Після роботи мама йшла не додому, а в магазин, адже коли в дома живуть два здоровенні чоловіки, що люблять поїсти, то продукти закуповуються щодня великими пакунками. Прийшовши додому мама починала готувати, прибирати, прати, прасувати, мити. Як зателефоную до неї то вона щось робить.
Рік тому мама змінилася в поведінці, стала більше уваги приділяти зовнішності. А коли вона зателефонувала й попросила, щоб я їй волосся пофарбувала, та купила саму базову косметику, то я здивувалася. Почала розпитувати, що сталося, адже мама ніколи не фарбувала волосся, та й косметики не купувала, батько вважав, що заміжній жінці то нідочого. Мама лише ніяково всміхалася, та сказала, що їй нещодавно сказали, що вона гарна жінка. А от хто сказав, мама не розповіла.
І пів року тому телефонує брат і волає в трубку, що мама зрадниця, що покинула сім’ю. Я одразу зателефонувала мамі й вона покликала мене до свого нового дому на розмову. Я приїхала за новою адресою, моя мама просто світилася від щастя, вона познайомила мене з Андрієм, її новим чоловіком. Виявляється він її перше кохання, коли вони зустрілися то зрозуміли, що почуття живі. Андрій запропонував мамі жити разом і добре подумавши вона погодилася.
Так от спостерігаючи за мамою, можу сказати, що кохання і турбота творить чудеса. Моя мама помолодшала, вона більше не нагадує сіру тінь, втомлену, нещасну жінку. Я бачу як їй стає ніяково коли її новий чоловік миє посуд, чи підлогу, як вона не знає що сказати коли Андрій запитує, що їй приготувати смачненького. Я дуже рада за маму, вона дійсно заслуговує на таке відношення.
Я маму підтримую, брат же на стороні батька і з мамою не спілкується. Навіть бабуся, мамина мама та сестра мами з мамою не хочуть розмовляти. Більшість наших родичі зробили мама винною у розпаді сім’ї. А де ж та сім’я була? Кілька ледарів, що звикли до безплатного обслуговування? Чому так не справедливо?