Сьогодні гуляючи майданчику з дитиною, звернула увагу, що всього на майданчику дві бабусі, а все інше молоді мами. Я задумалась над тим, що в нашого сина також є дві бабусі і навіть є ще дві прабабусі. І ви знаєте дуже помітний розрив між поколіннями, ці два хлопчики з якими гуляли бабусі, відрізняються від наших дітей. Чим саме? По-перше, зовні, якщо для наших дітей ця температура якраз прийнятна, для того, щоб ходити в легеньких штанцях, а хто в шортиках та футболках. То дітки які гуляють з бабусями, вони одягнуті нехай тонкі, але шапочки, а ще ж лише початок вересня. Навіщо так кутати дітей, на дворі світить сонце? При цьому, ці бабусі навіть встигали зробити зауваження нам, що ми роздягли дітей, а тоді наші діти будуть хворіти і ми будемо бідкатись, що своєчасно їх не одягнули. Далі різниця в активності, наші діти бігають по всьому майданчику, з’їжджають з гірки і катаються на гойдалках, а ці два хлопчики постійно граються поряд з лавочою на якій сидять їхні бабусі, їм не дозволяють гратися з іншими дітьми чи відходити від бабусь.
І ви знаєте, саме чи через цю причину, ми обмежили трішки спілкування наших бабусь з нашим сином. Через те, що вони не відчувають абсолютно ніякої межі у своїх повчаннях та своїм вихованням. Батьки з обох сторін, досі до мене і до мого чоловіка ставляться, як до малих дітей. І коли ми побачили, що нашому трирічному синові нав’язують те, що головне, щоб бабусі дозволили. Тобто, якщо я говорю своїй мамі, що не давай йому цієї їжі, ми йому ще не дозволяємо, вона махає рукою і каже до сина мого: “Їж, їж, бабуся каже можна”.
Та ж сама історія зі свекрухою, коли вона приїхала до нас в гості, якраз коли захворів син, почала попри мої заборони обкурювати хату паленим часником, та хотіла намастити дитину оцтом. Я розумію, що колись так лікувались, колись вважали, що це ефективно. Але зараз є інші методи. Також був конфлікт щодо памперсів, що одна мама, що друга, стверджували, що памперси хлопчикам категорично заборонені. Вони попривозили мені з дому багато старих простирадл та радили як їх краще порізати, а тоді прати в машинці, бо памперси для хлопчиків не можна, бо надалі ми не матимемо онуків. Я пояснювала, що педіатри це дозволили, значить воно не шкідливе. Свекруха мене звинуватила в тому, що я просто ледача і не хочу прати, і почала розповідати, як вона колись вручну прала, бо пралки тоді не було змоги купити, і вона не лінувалася, бо це ж її дитина.
І кожен раз, в нас за цих три роки конфлікт за будь-що, чи то за їжу, чи одяг. Мама зранку телефонує та запитується чи ми вже ходили на прогулянку і як я одягнула її онука, бо ж надворі вітряно. Хоча я не розумію, як я можу йти гуляти в одній футболці та шортах, або в легенькому платті, а сина одягти в штани та светр.
Ми цього року поїхали до моєї бабусі в село і поки я з чоловіком пішли до місцевої крамниці, син залишився з прабабусею та бабусею. Коли ми повернулися то вигляд нашого сина викликав у нас і сміх, і жалість одночасно. Прабабусі здалося, що в травні, ще занадто прохолодно для того, щоб дитина ходила в легесеньких штанцях та футболці, тож вона надягла на нього зверху светр, а тоді ще й своєю хусткою його зв’язала, навхрест, як жилетку зробила. Син був схожий більше на якусь ляльку, якій важко рухатись. Я почала одразу його розкутувати, дитина була вся мокра, бабуся образилася сказала, що ми зовсім не дивимося за її правнуком, сказала, що обов’язково дитина має ходити в шкарпетках. А також говорила те, що обов’язково потрібно йому давати козяче молоко, бо воно цілюще, хоча син взагалі відмовляється від молочних продуктів.
Я розумію, що це їхній прояв турботи, але коли ти з цим стикаєшся, ти розумієш, що це в першу чергу гіперконтроль та знецінювання нас, як батьків. Саме тому бабусям я сказала, що їм дозволяється любити онука, але ніяким не чином ні вчити його, ні піклуватися без лишньої потреби.