Кажуть, що коли купуєш хату, то купуй спершу сусідів. Адже від того, які сусіди залежить, яке життя буде в цьому будинку. А що ж робити, коли сусіди твої родичі?
Коли я виходила заміж за свого чоловіка, то знала, що по сусідству з нами живе його тітка. А будинок моєму чоловікові дістався від його бабусі. Коли чоловікові родичі знайомились зі мною, то тітка сказала, що вони тут, як одна велика сім’я. Я помітила таку одну особливість, що між будинками немає паркану. Хоча чоловік сказав де межа нашого подвір’я.
Відгуляли весілля, переїхала жити до чоловіка. І ось одного ранку прокидаюся, виходжу з будинку, а тітка виходить з нашого погреба і несе банку закручених огірків. Побачила мене і гукає: “Оксанко, доброго ранку, ти вже прокинулася? А я тут хочу своєму на роботу торбу зібрати, так він каже поставити квашених огірків, а в мене вже закінчились, то я у вас взяла” Я була здивована, але промовчала, тим більше знаю, що всі запаси в погребі поки, що зроблені свекрухою. Але зайшла та говорила з чоловіком. Він говорить: “Так, вона в нас така, вона нічого не питається, бере, що їй потрібно”. Мені це не сподобалось, якщо чесно, що значить “бере що потрібно”.
Далі пішло ще веселіше. Пішла я на город якось, попоралась на грядках, спускаюсь до хати, а двері відкриті. Я ж наче закривала, заходжу, а тітка на порозі стоїть зі стаканом цукру. “О, привіт, Оксанко, в мене цукор закінчився, то я в тебе взяла” Я їй кажу: “Добре, але потрібно хоча б говорити, що ви зайшли”, а вона каже: “А чого це я маю питатися, то бабина хата”
І тут я зрозуміла, що потрібно, щось робити, адже життя не буде. І одразу питала чоловіка, що значить “бабина хата” і він пояснив, що у його бабусі було дві доньки, моя свекруха та ця тітка Марія. І от бабуся, щоб вони не сварилися, коли почула, що сусід продає хату купила її для старшої Марії. Ну, а вже свою залишила молодшій доньці, тобто моїй свекрусі. Моя свекруха коли вийшла заміж пішла жити до чоловіка, цей будинок повністю залишила своєму сину, тобто моєму чоловіку. Тобто це не бабина хата, це вже наша хата, то чому ж вона тут хазяює. Питаю, а мій Сергій говорить, що вона така людина з якою краще не сваритися, бо все одно вона потім прийде і зробить по-своєму. Ну, думаю, буду на чеку.
Перше, що я зробила це почала замикати будинок, куди б я не йшла, чи той пораюсь по господарству, чи по подвір’ї ходжу, чи то в садок, чи на город. На що одразу почула критику від тітки. Аж тут новий сюрприз – будинок закритий, ключ в мене в кишені, а тітка з хати виходить, бо їй сірники були потрібні. Виявляється в неї і ключ є до нашого будинку. Напосілась я на чоловіка і він змінив до будинку замок, а ключ був лише в мене так чоловіка. Це не лишилось поза увагою тітки Марії, одразу почала телефонувати до свекрухи, та говорити, що я вже захопила все добро, що ще і пів року не пройшло, як я тримаю все в кулаці. Якщо чесно, свекруха до мене подзвонила для того, щоб мене похвалити, та сказати, що навіть вона до такого не додумалась.
Далі продовжувалось все те саме. Посадили ми раніше картоплю і відповідно, що раніше вона в нас дозріла. Виходжу на город, дивлюся, рядочка картоплі немає, я одразу зрозуміла чи їх рук справа. Пішла до тітки та й запитала, а вона й не відбріхується, каже, що дуже захотілося молодої картоплі, а в них ще добре не зав’язалася. Це стало останнім нашим таким з нею гарним спілкуванням.
Наступного дня, зранку я прийшла до неї на подвір’я, нарвати трохи аґрусу на компот. Тітка вийшла з такими здивованими очима, питає: “А, що це ти, Оксано, робиш? Кажу: “Та хочу аґрусу закрутити по новому рецепту, а наш якийсь паршивий, такий поганий, то я у вас нарву”, а вона мені заявляє: “Не потрібно мене рвати, я також маю крутити, то ти зараз вирвеш, а я, що буду робити?” Я мовчки дарувала баночку аґрусу і пішла додому.
На наступний день я вирішила, що я хочу зробити варення з груш. В нас також є груша, але я пішла до тітки на подвір’я. Так, як лазити по деревах для мене не проблема, я вилізла і почала трясти грушею. Деякі плоди падали їй на кришу, відповідно і тітка її чоловік, вибігли з будинку. “Оксано, ти чого на дереві?” Кажу: “Хочу варення з груш зварити, але ваші солодші, а мої кисліші, то я у вас візьму, щоб менше цукру пішло” Зібрала собі пів відра груш і під буркотіння тітки перейшла на своє подвір’я.
На наступний день, день народження в моєї племінниці. Хоча в мене на подвір’ї є красиві та яскраві квіти, я пішла рвати в тітки. І знову ж тітка за невдоволеним обличчям пригналась на до своїх квітів із запитаннями. А я пояснюю: “Іду на день народження, в мене квіти є, але вони якісь не такі красиві, як у вас, от я і вирішила у вас нарвати, у нас же ж все спільне, ми ж сім’я.” з цими словами розвернулася і пішла.
Так от, на третій день мені не довелося йти до тітки. А знаєте чому? А тому, що між нашими двома подвір’ями почав рости паркан. Мій чоловік зі свекром також допомагали тітчиному чоловіку зводити той паркан. Та найголовніше, коли я запитала, а де ж буде хвіртка, щоб ми ходили одна до одної. Тітка сказала, що не потрібна та хвіртка на межі.