Чи доводилось вам бути в такій ситуації, коли хочеться зруйнувати весь світ, але доводиться мовчати та вдавати, що все гаразд. То було весілля моєї доньки, я ще зранку вважала себе щасливою дружиною і мамою. З чоловіком у парі ми прожили двадцять п’ять років, ніколи в ньому я не сумнівалася. І от ми вже видаємо заміж свою єдину донечку, всі щасливі і саме головне щаслива донька.
Аж раптом прям посеред банкета мені прийшло повідомлення, поглянула від чоловіка, думала, що щось хотів сказати, та при гостях не може. Відкриваю, а там напис “Не хвилюйся, сонечко, я своїй сьогодні лишнього наллю і вона швидко засне, а я одразу до тебе” Я не знала, що то значить і як реагувати, раптом повідомлення зникло. І тоді я зрозуміла, що воно було не для мене, що він просто помилково мені його відправив. А тоді зрозумів, що свою помилку, видалив. Відшукала очима чоловіка, він стояв до мене боком, але я бачила, як він судомно щось натискає в телефоні своїми пальцями. На мене не дивився і тоді в мене пішла земля з-під ніг.
Я розуміла, що сьогодні головне свято моєї доньки і не хотіла його зруйнувати. Але мені хотілось зруйнувати водночас весь світ, хотілось чоловіка стерти в порох, я ледве стримувалась. Я одразу вийшла з банкетної зали, подихати свіжим повітрям, через хвилину до мене вийшов чоловік, він зрозумів, що я все прочитала. Він намагався мені щось сказати, що я щось не так зрозуміла, що це був просто жарт. Але то був не жарт. Я бачила це по його очах і все, що я йому сказала це “За речами прийдеш, коли я буду на роботі, на розлучення подаси сам” і все, наша розмова закінчилася.
Я цю людину заблокувала по всіх каналах зв’язку, у власну квартиру я його не впускаю. Того ж вечора я почала збирати його речі і до ранку вже все було зібране. На наступний день пішла на роботу, повернулась, його речей нема. Нещодавно прийшло повідомлення про те, що нас чекає процес розірвання шлюбу. Якщо чесно відчуття, що в грудях величезна рана, але я розумію, що лікувати я мушу її сама. Чоловік ще робив спроби щось пояснити, але я не можу його пробачити. Донька не розуміє, що між нами сталося і я поки що, їй не можу нічого пояснити.
Я неначе механічна машина, роблю все автоматично, ні над чим не замислюючись. Прокинулась, поснідала, пішла на роботу, прийшла з роботи і без сил падаю на ліжко. Уже не плачу, сльози закінчились. Чи можу сказати, що я його кохала досі? Та, мабуть, ні. Була величезна прив’язаність, величезна дружба, величезна довіра, величезна повага і величезна впевненість у тому, що ми до кінця свого віку будемо разом. А зараз просто порожнеча. Я сподіваюся, що з часом я зможу вилікувати сама себе, зі зрадником жити ніколи не буду.