Коли чую про те, що молоді дівчата виходять заміж за на багато старших чоловіків, то зазвичай вони зустрічають багато осуду. І першим ділом звичайно говорять про те, що вони шукають якусь матеріальну вигоду, а ніхто не подумав про те, що вони можуть просто шукати захисту у цих старших людей.
Я говорю це з особистого прикладу. Я вийшла заміж за свого старшого чоловіка, коли мені ледь виповнилося сімнадцять років. На свій випуск в одинадцятому класі, я вже була вагітна другий місяць. Завагітніла свідомо, хоча і він так був згоден на мені одружитись, та мені потрібні були гарантії. Я маю деспотичних батьків, які ніколи не любили мене, як і ніколи не звертали на мене належної уваги. Навпаки, я завжди, ще з малого віку чула про те наскільки я їм заважаю жити, настільки багато на мене витрачають. Від мами чула те, що якби не я, то батько на ній би не одружився, і в неї була б нормальна доля. Батько ж говорив, що все життя мріяв про сина, а мама йому народила таку недолугу доньку.
Тож коли до нас в село приїхав молодий агроном, він мені одразу сподобався. Він старший від мене на вісімнадцять років, дуже багато було пересудів в селі, дуже багато раз я була бита дома батьками за те, що вони чули, що я спілкуюся з Віталієм. А мені подобалося з ним проводити час, він був дуже добрим, освіченим, від нього віяло таким теплом та впевненістю, що я готова була б кинути все і бути ближче біля нього. Можливо в той час, я потребувала просто якогось батьківського тепла, не знаю, але я першою зізналася у коханні. Він сказав, що я йому також подобаюсь, але знає, що мої батьки будуть проти.
Тому наші зустрічі стали таємними. І коли, після закінчення школи, я сказала батькам, що я вийду заміж за Віталія, то мене знову ж таки було бито. Мама кричала, що вона не для того мене все життя годувала, щоб я зараз вискочила заміж і понароджувала купу дітей, що вона сподівалася, що я здобуду нормальну професію і піду працювати на нормальну посаду, щоб в старості їх доглянути. Батько взагалі заявив, що краще б я не народжувалася, що я сором для нього. У той день я від них втекла.
Весілля ми не влаштовували, я була вся в синцях, які залишили мені батьки, тому відповідно, що було не до наряджань. Всякого ми натерпілися і наслухалися від людей, з мого села переїхали в інше, де нас ніхто не знав. І там до нас ставилися з повагою, ми досі тут живемо і маємо багато друзів.
Але зараз, на своє сорокаріччя, я сиджу й аналізую своє життя. І можу сказати, що ці двадцять три роки мого життя в шлюбі – це найщасливіші мої роки. У мене прекрасний чоловік, який жодного разу, за всі ці роки не сказав мені поганого слова. Він завжди був моєю опікою, моєю підтримкою, моїм тихим берегом, моїм наставником. Він показав мені, що мене можна любити просто так. Він найкращий батько для наших трьох чудових діток. Я жодного разу не пожалкувала за те, що я тоді наважилась вийти за нього заміж. Зі своїми батьками я не спілкуюся і навіть не хочу знати, як вони живуть, вони вкрали моє дитинство. І втікаючи від них, я змогла знайти людину, яка змінила моє життя на краще. Я щодня молю Бога, щоб мій чоловік був здоровий і жив ще дуже довго. Тож не судіть тих, хто наважується на нерівні, на вашу думку, шлюби, бо не знаєте ви, що людину в той момент штовхає.