Коли мені виповнилось сорок п’ять, я вирішила докорінно змінити своє життя і першим моїм кроком стало розлучення. Можливо так на мене вплинули соціальні мережі, де я зустрічала багато історій від жінок, які жили таким життям як у мене і надихнули мене на цей рішучий крок. Бо ж скільки читала життєвих історій то жодна жінка, яка пішла сім’ї про це не пожалкувала.
Тому і я, проживши двадцять три роки з чоловіком, вирішила, що досить з мене. Так було всього, за подружнє життя, але поганого було більше. Не дивлячись на те, що в шлюбі в нас народилось троє дітей, старший син та дві молодших доньки, я не можу назвати мій шлюб вдалим та щасливим.
Я практично стала прислугою для них усіх. Кожному було потрібно подати, принести, попрасувати, випрати, прибрати, забрати, помити. До того ж потрібно всім посміхатися, бо всім не подобається якщо в мами не задоволений вигляд. Чоловік завжди говорив до дітей: “О, знову ваша мама оцту напилася, ходить з кислою мармизою, псує настрій і апетит”
Звичайно після мого кроку було всілякого багато негативу. Я не одразу зважилась на такий крок, це було довго та обдумано. Я розуміла, що мене не сприймають взагалі як людину. Єдиним хто мене підтримував у будь-якому рішенні й взагалі по життю, це мій старший син. Андрій допомагав мені, і бавити молодших, і міг допомогти мені щось зробити по дому, на відміну від його батька та молодших сестер.
Проживали ми з чоловіком зі свекрухою на одному подвір’ї. І це також не мало вплинуло. За ці понад двадцять років від свекрухи я чула про лише про те, яка була колись у її сина гарна наречена, але чорти його поплутали й він одружився з мною. А коли почула про те, що я вирішила піти з сім’ї, телефонувала моїй мамі, телефонувала всім моїм родичам та розповідала яка я невдячна, що вони колись мене прихистили, а зараз я покидаю її синочка.
Чоловік теж був здивований, так і не зрозумів, що сталось. Ну подумаєш за ці роки він жодного разу не подарував мені квітів, жодного разу не подавав ніякого подарунка, завжди говорив, що це марна трата грошей, а я не дівчинка, щоб він мені догоджав.
Доньки також виросли егоїстками, все мало бути для них. Коли я купувала собі новий одяг, вони завжди мені говорили: “Ой, мамо, нащо він тобі потрібен у твоєму віці?” І от коли пів року тому я пішла з сім’ї, мої доньки перестала зі мною спілкуватися. А що вже говорити про чоловіка та про його матір, які розказували про мене різні плітки.
Моя мама також сказала, що їй соромно, що я таке утнула і вона не хоче зі мною спілкуватися. Мої родичі також мене сторонилися, бо не розуміють навіщо я зруйнувала сім’ю. Єдиний син став моєю опорою та підтримкою.
А ще три місяці тому я зустріла хорошого чоловіка. Руслан галантний, добрий, щедрий. Він проявляє до мене турботу якої я не відчувала ніколи. Син з ним також подружився, говорить, що він хороша людина і пара для мене. Але я боюся знову втратити себе. Тому, поки що ми живемо нарізно, хоча він кличе мене заміж.
Але єдине, що я хочу сказати, що я не жалкую про те, що залишила свого першого чоловіка. Жалкую лише, що не зробила цього раніше.