Дуже часто останнім часом натикаюсь на історії, де батьки ділять дітей і там, одразу є таке запитання, як же можна між двома дітьми, одного любити, а іншого ні. Особливо ставлять питання дорослі діти, які ображаються на батьків, що одній сестрі дали більше, а інший менше, от одного брата пожаліли, а іншого не пожаліли. Так от, я як мати двох дорослих доньок, зараз вам поясню, чому я зараз ділю своїх дорослих доньок. Так, я наголошую, що доньки дорослі.
Допоки мої Аня і Леся були малими, поділу між ними не було. Однаково окупувався одяг на двох, однаково купували все до школи все їм, іграшки. Все намагалась ділити порівну. Та згодом дівчата мої виросли, навчались в різних університетах, і тій і іншій оплачувалось навчання, обом допомагали наскільки могли. Коли виходили заміж, обом дарували з чоловіком однакову суму. А от після заміжжя поступово моє ставлення до обох доньок змінилося.
Старша донька одружилася зі звичайним хлопцем. Зять дуже добрий, розуміючий, такий, з яким можна завжди поговорити. А от молодша донька вийшла заміж за сина впливового бізнесмена з нашого міста, і ось це багате життя її поглинуло. Зять молодший одразу дав зрозуміти нам, що ми не його поля ягоди і родичатися, і спілкуватися з нами в нього немає надто великого бажання. Звичайно ми запрошуємо їх на свята, вони приходять, вони запрошують інколи нас ми також приходимо, хоча не відчуваємо якоїсь такої сімейної атмосфери з їхньої сторони.
На відміну від старшої доньки, до молодшої я не можу зателефонувати за допомогою, а ми вже в літах, ми живемо за містом маємо будинок, маємо сад, город і я вам скажу, що трішки важкувато стає за тим всім дивитись. Так от, на допомогу нам приходить лише старша донька та старший зять, за цих п’ять років, що одружила своїх дівчат, молодша донька жодного разу не допомогла мені нічим коли я прошу. Про якусь допомогу лише скажу, вона одразу відповідає “Мамо, ми вже окрема сім’я, від вас нічого не беру, ми все собі самі купуємо. ” А не потрібно пітніти, можна просто приїхати з онукою, погуляти по тому саду, зібрати кілька яблук для своєї ж дитини.
На відміну від того, старша донька і старший зять завжди приїжджають, завжди допомагають. Навіть коли ми їх не просимо, вони приїжджають на вихідні і надають допомогу. В саду, в городі, на подвір’ї всюди допомагають. Тому, коли минулого року чоловік отримав спадщину від своєї матері, ми вирішили, що нам не потрібен будинок ще один в селі і продали його. А усі гроші від проданого будинку, абсолютно всі, ми віддали старшій доньці та старшому зятю. Так, саме через їхню допомогу.
Це не залишилось поза увагою молодшої доньки і вона одразу до нас приїхала, що трапляється вкрай рідкого. Останні два роки немає вона часу на батьків, вона приїхала і одразу запитала де гроші з проданого будинку. Одразу почала говорити нам те, що ми бідняки, віддали її заміж за багато хлопця, що нам мало б бути соромно, що ми не дали за неї ніякого приданого. Що ці гроші, з бабусиної хати потрібно було розділити на двох однаково. А я вважаю, що не потрібно, бо вони дорослі люди і ми дорослі люди, вони вже самостійні і незалежні, і вже нам вирішувати як ділити свої гроші. Вони не малі діти, щоб я боялася когось із них образити. Молодша образилась і поїхала, сказавши, щоб взагалі за неї забулися і за онучку з її сторони ми взагалі, щоб не згадували. Хоча, якщо чесно онучці чотири роки, а ми бачили його всі її всього-на-всього кілька раз, тому, що вона завжди або в сватів, або десь з донькою на відпочинку. На відміну від старших онуків, які практично, що вихідних у нас. І знову ж таки, ось так виникає питання одних онуків люблять, а інших ні, але ж цих привозять, ці ростуть у мене на очах, а до тієї онучки мені зась.
І ось минулого тижня зателефонувала старша донька і повідомила мені з чоловіком, що вони потратили ті гроші які ми їм дали. За частину вони вирішили придбати собі автомобіль, продали свій старий, доклали грошей та купили новий. Ми раді за них. А на іншу частину виявляється вони купили п’ять путівок до санаторію. Дві для нас з чоловіком, іще для доньки та онуків. А зять залишиться у нас на господарстві.
І ось саме так батьки і розділяють дітей, саме тоді, коли ми розуміємо, чи зможемо ми на когось з них покластися в старості. Можливо, в когось по-іншому, а в моїй сім’ї ось саме так.