Колись, моя бабуся говорила, що раніше у молодості родичі збиралися частіше, а тепер стали збиратись лише на весілля та на поховання. Я ж можу додати, що зустрічатися стали тепер ще для того, щоб розділити спадщину.
Мої батьки одружилися зарання, коли обом було по двадцять років. У двадцять один у них з’явилася я. Як виявилось, батько не був готовий до того, що потрібно нести відповідальність за сім’ю. Одразу зібрав свої речі та майну з сім’ї. Мої дідусь і бабуся по-батьковій лінії були на нього дуже сердиті. Так, як моя мама була круглою сиротою, її практично не було кому прихистити. То прихистили її саме свекри, причому офіційно заявили сину, що від нього вони відмовляються. Для нього це, мабуть, і не було великої проблемою. Адже через спільних родичів ми знали, що батько виїхав в іншу область, в інший край країни. Знали, що він там одружився, згодом також знаю, що в нього народилося двоє синів.
Весь цей час ми з ним не спілкувалися. Зараз моя мама проживає в іншому місті, адже коли мені було шістнадцять, вона знову вийшла заміж. Дідусь з бабусею були навіть раді за неї. Я ж не поїхала з мамою, я залишилася тут, у своєму містечку, тут друзі, тут всі мої знайомі і тут найрідніші для мене дідусь та бабуся.
Коли мені було двадцять років, не стало моєї бабусі, мій рідний батько і її рідний син, навіть не приїхав провести її в останню путь. Адже всі ці роки, він з ними абсолютно не спілкувався і коли йому повідомили про наше горе, він ніяк не відреагував.
А минулого року, на жаль не стало вже мого дідуся. Наразі мені тридцять років, у мене є чоловік, є двоє дітей. Після весілля ми одразу поселились в будинку дідуся, оскільки будинок дійсно дуже великий, двоповерховий. У нас велике господарство, є невеличке поле, яке ми обробляємо. Дідусь нам подарував свого трактора, свого комбайна. Ми помаленьку налагоджували все.
Але розмова про те, що коли не стало дідуся і я стала спадкоємицею всього цього, у своїй тридцять, я нарешті зустріла свого батька. Та прийшов він не для того, щоб познайомитись зі мною особисто. Він прийшов для того, щоб розділити спадщину своїх батьків. Ще з порога він мені сказав, що знає всі свої права і також сказав, що я так кажу онука, як і двоє його молодших дітей.
Я йому намагалась пояснити, що заповіт дідуся повністю складений на моє ім’я. Та він все одно продовжує говорити про те, що він подасть у суд на оскарження. Наразі він зупинився в селі в наших далеких родичів, та чи не щодня приходить до мене запитати, коли я вже віддам його частину спадку, адже йому потрібно повертати додому. Скажіть, будь ласка, чи дійсно він має право подати позов до суду та відібрати від мене частину мого ж уже майна.