Нахабність це така риса характеру, яка передається, мабуть, з покоління в покоління. Але, не дивлячись на те, що мої батьки колись не змогли вибудувати нормальних кордонів у спілкуванні з сусідами, мені це вдалося. З дитинства в мене була подруга, однокласниця Оксана, ми з нею жили через паркан. Я пам’ятаю, що на свята сусіди приходили до нас святкувати, а нас вони ніколи нас не запрошували до себе додому.
З Оксаною у нас також вийшли такі самі стосунки. Вона могла приходити до мене додому тоді коли їй хотілося, брати те, що їй хотілося. А я у неї вдома, можливо, за все життя була один чи два рази. В них постійно були якісь відмовки, типу ремонт, не прибрано, щось там вони грандіозне прибирання влаштували, немає де прийти, тобто до них заходити не можна, а до нас в будь-який момент.
Пролетів час, обоє повиходили з Оксаною заміж, у неї народились двоє діток і в мене також, діти практично в нас однолітки. Ми небагато спілкувалися, в основному в соціальних мережах вітали одна одну зі святами. Проте, цього літа я вирішила відвезти дітей до батьків за одною самій відпочити у селі, Оксана також зі своїми приїхала. Що ж ви думаєте вже першого дня Оксанині діти прибігли гратись до моїх, пробули допізна нагодувала я їх вечерею і вони пішли додому. На наступний день з самого ранку, уже чую голоси під будинком, виходжу Оксанчині двоє дітей уже чекають коли вийдуть мої, відповідно посадила своїх снідати, а там і обід, а далі вечеря. Запитуюсь: “А, мама нічого не буде говорити, що ви так довго в нас гуляєте?” Старший син її відповідає: “Та ні, мама сказала, що до вас можна ходити навіть з ночівлею, бо ви надійні люди” Я була здивована такою відповіддю, пішли вони додому ночувати. І на третій знову день знову така ж сама історія, сім, тридцять ранку Оксанчині діти в мене. Я розумію, що то діти, що нехай граються, але я йду до магазину по смаколики, купую своїм, купую і сусідським, а вона ж не хвилюється ні за своїх, ні за моїх.
Тоді я вирішила змінити трошки ставлення, сказали дітям, що в мене термінові справи і що вони можуть побути у тітки Оксани. Попередила своїх дітей, що якщо хочуть їсти нехай просять у тітки Оксани, не соромляться. Зібрала їх, нагодувала сніданком, відвела до Оксани. Бачили б ви коли ми зайшли в подвір’я її величезні очі, вона одразу заявила, що немає часу займатись з дітьми, адже хоче з матір’ю зробити ремонт. Я вдала, що не почула, попрощалася зі своїми дітьми, махнула Оксані та пішла. І дійсно поїхала в місто, повезла батьків, щоб пройти медичне обстеження. Під вечір приїхала, пішла забрати своїх дітей, бачу Оксана не дуже задоволена, я ж їй подякувала, та сказала, що завтра в мене також справи і завтра своїх дітей також залишу в неї. На наступний день в мене справ не було, але коли прийшли Оксанчині діти, я їх радо зустріла, та сказала, що вони можуть забирати своїх друзів, тобто моїх дітей і йти до мами Оксани. І вони так і зробили, я весь день відпочивала, а коли під вечір пішла за дітьми, Оксана геть була незадоволена. Сказала, що вона замість того, щоб щось робити, допомагати матері, мусить цілий день лише за дітьми наглядала, та цілий день їсти їм готувати, що вона не для цього приїхала, аби доглядати дитячий садок. Я ж посміхнулась, подякувала їй за допомогу, та сказала, що також не розраховувала на те, що буду у свою відпустку доглядати своїх та ще і її дітей.
Після цього наші діти гралися на вулиці, ходили на долину, до річки, а на подвір’я один до одного не заходили. Уже тиждень, як ми повернулися з села до міста, телефонувала мама, та говорила, що сусідка досі з нею вітається стримано та поглядає скоса. Я думаю, що то невелика проблема, адже таких людей поки не навчиш, допоки вони лізтимуть на голову.