Хочу дати пораду тим матерям, які вважають, що краще знають, що чекає їхніх дітей в майбутньому. Та дають непрохані поради, намагаються змінити шлях, що обрали діти.
Коли народилась наша донечка Олечка, ми з чоловіком дуже раділи. Готові були все для неї зробити. Доня росла дуже доброю дитиною, слухняною, все робила нам на радість. Після закінчення інституту ми не могли тішитись, яка вона розумниця, що знайшла хорошу роботу. Ми для неї пристарали квартиру, хоч і однокімнатну, але свою.
Хоч би як там було нам важко, але ми хотіли, щоб наша дитина була забезпеченою. Мріяли про те, що знайде хорошого чоловіка, щоб любив її. Тішились, що будем мати колись онуків та вдячну доньку на старості.
Та коли донька повідомила хто наш майбутній зять, ми були неприємно вражені. Ним виявився Юрко, хлопець з нашого села, дитина з неблагополучної родини. Що батько, що матір любили хильнути чарчину, від того пішли зарання зі світу. Він проживав зі своєю бабусею, як і троє його менших братів.
Я вже й плакала і просила Олю, щоб вона одумалася, адже не такого чоловіка ми їй сподівались. Пояснювали їй, що гени нікуди не подінуться. Що будуть вони бідувати все життя. Та донька все ж таки настояла на своєму і сказала, що якщо мова йде про те, що ми дали їй квартиру то вона заради нього готовий відмовитися від всього.
І ви знаєте, я готова була відібрати від неї все те, що ми їй дали, аби вона спробувала як то жити в бідноті. Це чоловік мене відмовив, від такого кроку.
Я пригрозила, що весілля їм робити не будемо і взагалі помагати більше нікого не будемо. І вона на те погодилася. Уже від людей з села я дізналась, що весілля в них, як такого не було, лише розписалися. На весіллі були присутні лише його брати та бабуся, а від моєї Олі були лише її три подружки.
З того часу минуло вже довгих десять років. Вже два роки, як немає мого чоловіка, а моя донька так зі мною і не спілкується. Навіть на похороні не говорила до мене, з батьком попрощалася, розвернулася і пішла. Спочатку вона робила спроби до нас достукатися, телефонувала, приїжджала, а ми не хотіли з нею розмовляти. А тоді і вона з нами перестала шукати спілкування. Від людей знаю, що в мене вже є двоє онуків. Також знаю, що зять має гарну роботу, ще знаю, що він отримав заочно вищу освіту. Мають вони гарну, дорогу машину, що продали вони нашу однокімнатну квартиру та купили велику трикімнатну. Живуть гарно, не бідують. Та головне, що зять дуже жаліє та любить мою Олю.
Я молю за них Бога, та маю надію, що колись донька пробачить мені. І я хоч на старість поспілкуюсь з нею, та онуками.