“Сину, потрібно думати про свою старість, а я її хочу прожити достойно та в надійних руках.” І дійсно вона дала мені підтримку тоді на початку нашого сімейного життя, а я стала її опорою та підтримкою, останні два роки її життя

Хочу поділитися своєю історією, як я прожила у невістках. Адже часто читаю історії жінок про те як важко їм жити зі свекрухою. Жаль мені іноді цих, свекрух можливо потрібно було найти якось підхід до них, мені здається кожна людина може бути відкритою та доброю, якщо до неї по-доброму.
Я вийшла заміж коли мені ледь виповнилося вісімнадцять років, коли Юрко покликав заміж я довго не думала. У мене було бажання втекти з рідного дому, скажу чесно, так, як є. Я жила з мамою, бабусею та дідусем, і мама, і бабуся мали дуже важкий характер, я була неначе в клітці, мене контролювали на кожному кроці, мене заставляли навчатись лише на відмінно, мене заставляли працювати в городі, ходити по господарству допомагати й неважливо було, що я була маленька, худенька та тендітна. Тому коли інші однокласниці після школи хотіли навчатись, в мене було єдине бажання просто втекти з дому.
Тому ледь ставши повнолітньою я одразу прийняла вибір бути дружиною. Юрко привів мене жити до своєї мами, у їхній будинок. Що мама, що бабуся мене попереджали, що спробую на смак я ще горя з цією жінкою. Адже колись мій батько пішов сім’ї саме через те, що мама не поладнала зі своєю свекрухою. І все своє життя я пам’ятаю мама розповідала, яка ж погана в мене була друга баба, тобто її свекруха. І як пощастило, що мамина мама така добра та надійна. Тобто ще з дитинства в мене була така установа, що свекрухи то зло.
Але виявилось, що мама мого чоловіка – це найсвітліша, найлагідніша людина, яку я зустрічала за свої роки. З першого дня вона прийняла мене як свою рідну, вона одразу мене попередила про те, що вона завжди буде поряд і завжди буде підтримкою, але просила, щоб ні я, ні Юрко, ніколи не жалілись їй один на одного, тому що вона не хоче нікого з нас образити. І ви знаєте ми прожили разом двадцять п’ять років з чоловіком душа в душу.
А цього року ми відзначимо вже роковини як її не стало і можу сказати вам чесно, що цей рік я прожила як в тумані, мені дуже не вистачає цієї жінки, не вистачає її мудрості, так не буду приховувати, не вистачає її допомоги. Адже маючи трьох дітей я зовсім не була втомлена, адже в мене була мама. Саме так мама, тому що проживши тиждень з нею в одній хаті, я твердо вирішила називатиму свекруху мамою. Народився мій перший син вона була поряд, народилась донька знову вона поряд, коли народився знову син вона від мене не відходила ні на крок. Вона мені допомагала у всьому, вона мене завжди підтримувала порадою та працею.
Ніколи я не чула від неї про те, що я витрачаю на себе гроші, як інші жаліються про те, що я погано готую чи я не так прибираю, чи не так спілкуюсь з її сином. А от, наприклад вона завжди мені говорила про те, що я занадто багато витрачаю часу і грошей на чоловіка та дітей, завжди мені говорила, що потрібно любити себе, що потрібно себе доглядати, бо за жінку ніхто не догляне якщо вона себе не любить. Що жінці ніхто не зварить їсти, ніхто не прибере, ніхто їй нічого не подасть, тому вона казала, щоб я менше годила комусь, а більше любила себе.
Чесно скажу, що чоловік мій іноді жартома, а іноді не дуже говорив своїй мамі, що вона любить мене більше ніж його. На що вона відповідала: “Сину, потрібно думати про свою старість, а я її хочу прожити достойно та в надійних руках.” І дійсно вона дала мені підтримку тоді на початку нашого сімейного життя, а я стала її опорою та підтримкою, останні два роки її життя, вона практично була на моїх руках. Та попри те як би не було мені важко, я вдячна цій людині за все і якби було можливо продовжити її життя, я б з радістю це зробила.
Так я не забуваю про свою маму, але вона на мене ображається і ще з перших років коли я лише пішла жити до свекрухи, мама назвала мене “запроданкою” мовляв, продалась чужій матері. І стих пір так поза очі й називає.
Тому хочу сказати що не всі свекрухи, можливо, просто потрібно шукати як знайти спільну мову, адже кожна людина хоче бути люблячою, хоче мати підтримку. Я вдячна долі що вона мені послала таку другу маму, за ці двадцять чотири роки, що я з нею жила я жодного разу, проте не пожалкувала.