Пишу сюди з надією почути пораду, як правильно вчинити. Я мама двох доньок уже дорослих, сама ж я також не дивлячись на те, що пенсіонерка вважаю себе ще молодою жінкою, адже мені лише шістдесят три роки.
Рік тому моя старша донька розлучилася зі своїм чоловіком і переїхала жити до мене разом зі своєю донечкою, моєю онучкою. Я звичайно їх прийняла, як і будь-яка мама, готова підкласти плече і руки, щоб допомогти своїм дітям. А от тиждень тому, між моєю донькою і мною стався конфлікт.
В той день ми повернулися з похорону нашої сорокарічної сусідки. Я тужила за тим, що така молода людина, ще жити та жити, діти маленькі, а вона пішла в засвіти. І тоді донька сказала мені, що нам потрібно думати над тим, що чекає твоїх дітей коли тебе не стане. І запитала, чи я вже склала заповіт, я була здивована та сказала, що поки, що не задумалась над цим. Але якщо мене не стане, то так, як в мене двоє дітей і я маю велику чотирьох кімнатну квартиру, то сподіваюсь, що вони її розділять порівну. Донька була здивована, вона подивилась на мене та запиталася, як я собі це уявляю. Вона тут живе, вона тут уже приписана і чому це вона має віддавати частину квартири братові. Він доволі забезпечений і, мабуть, йому нічого не потрібно. А вона після моєї смерті залишиться в якихось крихітних кімнатах.
Почуте мене геть збентежило, я сказала донці, що те, що їй брат зараз живе забезпеченим життям, це повністю його заслуга, адже він у мене дуже самостійний. Він після школи не пішов ніде навчатися, одразу почав працювати важко, і сам зміг згодом відкрити свою справу, і зараз не дивлячись на свої роки, він працює на рівні зі своїми найманими працівниками. І саме тому він живе так забезпечено, і саме тому він має змогу навіть мені допомагати. Донька зовсім зі мною не погодилась, казала, що вона також не ледача і, що якби не материнство, то можливо б вона чогось досягнула.
Але ж в неї одна єдина донька, якій вже на даний час одинадцять років, тобто дитина не немовлятко, яке потребує цілодобового догляду. Якби хотіла то пішла б працювати. А вона, до речі, уже пів року ніде не працює, адже потрапила під скорочення і досі не знайшла ніде роботи. Живуть на з донькою на мою пенсію, на аліменти, та на ту грошову допомогу, яку щомісяця мені надає мій син.
Слово за словом і ми з нею добряче посварилися. Донька образилася, взяла свою донечку та пішла жити до подруги. Я розумію, що навряд чи вона там будеш довго жити, адже в подруги є своя сім’я. Мабуть, таким чином хоче мене покарати, а я не хочу поступатися, адже вважаю, що те, що мій син має достаток, не значить, що я маю його у чомусь обділити. А донька в мене дійсно ледача. Я сподіваюся, що вона оговтається та прийде просити в мене пробачення. Я ж задумалась над тим, чи зможу я якось законним чином розподілити свою квартиру навпіл, щоб коли мене стане, донька справді не могла відібрати більшу частину від брата.