Чому ось так, виховуєш дитину, вкладаєш в неї душу, сподіваєшся, що виросте гідним чоловіком, а результаті повне розчарування. Ми у всьому з чоловіком подавали сину приклад, були гарною, зразковою сім’єю, завжди в нашій сім’ї була підтримка, кохання та повага один до одного. І це не було театральною грою, ми з чоловіком досі відчуваємо сильні почуття один до одного.
Коли в нашому Андрію виповнилось двадцять п’ять, він привів додому Олену, ми були раді. Дівчина виявилась дуже вихованою, милою, дужелюбною, тож прийняли ми її, як свою дитину. Весілля справляли пишно, бо ж єдиного сина одружували. У Олени, на той час, була своя однокімнатна квартира, ми з чоловіком порадились та вирішили, що на їхнє весілля допоможемо їм розширитись. Адже молодь з нами жити не хоче, а нам чотири кімнати забагато, тому зробили обмін квартир. Нам вийшла двокімнатна, а їм трикімнатна, звичайно потрібно було докласти, то свати допомогли. Тож ми раділи, що у наших дітей лад та розуміння в сім’ї. Чи не кожної зустрічі запитували дітей, коли вони нас порадують уже онуками, вони віджартовувалися, говорили, що обов’язково ми будемо першими кому вони про це повідомлять.
Ми раділи та чекали, та вийшло так, що дочекались ми зовсім іншого. Якогось дня зателефонувала до мене сваха та сказала, що має неприємну новину і прозвучала та фраза “Ваш Андрій, пішов від нашої Олени”. Зрозуміти цю фразу, я чи то не могла спочатку, чи просто відмовлялася приймати її. Сказала чоловікові, ми одразу зібрались і поїхали додому до сина, але там застали лише заплакану невістку. Олена нам повідомила, що Андрій дійсно пішов від неї, пішов до своєї колеги, до жінки старшої від нього на п’ятнадцять років. Тобто йому зараз тридцять, а їй сорок п’ять, вона всього на п’ять років молодша за мене. У неї троє дорослих дітей, заради цієї жінки, він покинув свою красиву, розумну, добру дружину, з якою прожили п’ять років. Ці п’ять років створювали затишок у своєму домі і ось просто так кинув, і пішов.
Та не просто кинув і пішов, він вчинив підло. Поки Олена поїхала на два дні провідати своїх батьків, а вони проживають в іншому місті, він і чкурнув. На наступний день, вона повернулась і побачила, що з квартири зникло половина речей, які вони придбали разом. Також вона побачила на столі лист, там було написано, щоб вона навіть не намагалась його повернути, що він сам розділив їхнє майно, і щоб вона готувалася надалі на розмін квартири. Та того ж вечора ми почули ще одну новину, виявляється Олена вже кілька тижнів вагітна. Про це дізналася коли була в батьків, тому поспішала додому, щоб повідомити чоловіку, а тут такий неприємний сюрприз.
Чоловік мій дуже розсердився на сина, та сказав, що можливо техніка яку його син забрав з цієї квартири і належить йому, але квартиру він не збирається віддавати сину. Сказав, що квартира залишиться онуку чи онучці. Адже, якби ми тоді не розміняли свою квартиру, то жив би наш син в однокімнатній квартирі своєї дружини. Того ж вечорами зателефонували до сина та вимагали пояснень. Він з нами посварився та сказав, що це не наша справа, що він дійсно сильно покохав цю іншу жінку, тому покинув свою дружину. Коли ми йому сказали, що його, поки що нинішня, дружина вагітна, він сказав, що це його все одно не зупинить, що він буде жити з цією, яку дійсно сильно кохає.
Коли через місяць прийшло повідомлення про розлучення, ми одразу повідомили сину про те, щоб навіть не намагався розділяти квартиру зі своєю дружиною, адже він до придбання цієї квартири ніякого відношення не має, квартира наша і та невістчина. Багато з родичів хто нас засуджує, дехто мені відкрито говорить, що я маю змиритись та прийняти вибір свого сина, що він все ж таки рідна дитина. Вибачте, але дуже скоро народиться наш рідний онук чи наша рідна онучка, чим дитина винна в тому, що наш син виявився таким негідником, що покинув вагітною свою дружину. Чому дитина має страждати від того, що ми не змогли гідно виховати сина. Саме тому, поки що, все залишається саме так. Ми повністю прийняли свою невістку, уже на жаль колишню та чекає народження свого онука чи онучки. Допомагаємо чим можемо.
А з сином ми зовсім не спілкуємось і сподіваємося, що в нього буде ще час виправити те, що він накоїв. Адже, як виявляється, у своєї нинішньої сорока п’яти річної дружини він уже не перший, а четвертий чоловік, тому невідомо, як скоро вона його замінить на п’ятого, і невідомо, як скоро наш син повернеться назад, чи то до нас додому, чи до своєї колишньої дружини, бо інакше йому йти нікуди.