Коли моєму чоловікові в спадок дістався будинок бабусі, я трохи зраділа, адже ми до цього жили на орендованій квартирі і це було трошки незручно. Хоча із цієї частини міста, де приватні будинки, до роботи діставатися важче, але все ж таки свій будинок – це набагато вигідніше ніж оренда. У чоловіка є ще дві рідних сестри, а також двоюрідні сестри та брати, але він як улюблений онук, бабуся заповіла йому цей будинок. Ніхто з його тіток, з інших родичів з ним не сперечався.
Ми з радістю робили ремонти, все робили по-своєму. Родичі його не приїжджали до нас без запрошення. Але були три дні в році, коли збиралися у нас всі без будь-якого попередження та будь-якого запрошення. Це день поминання померлих, у нас називається провідна неділя. З’їжджалися практично всі його родичі з бабусиної та з дідової сторони. Адже їм потрібно було відвідати могили.
І я вам скажу, що з кожним роком цих родичів ставало більше. Адже хтось одружився, хтось оженився, народжувались діти. І після п’яти років нашого проживання в цьому будинку, цього року до нас приїхало вісімнадцять людей. Будинок великий, розмістилися всі. Але якщо чесно, для мене це дуже виснажливо.
За тиждень до цього, я роблю різні заготовки для того, щоб тоді три дні годувати родичів, а це влітає в кругленьку суму. Коли я цього року, сказала свекрусі про те, що мені потрібна допомога, адже я лише пів року тому як стала мамою, мені дуже важко з маленькою дитиною це все готувати. Свекруха здивувалась та сказала, що я забагато хочу і так маю казати дякую, що віддали мені бабину хату, і раз в рік, на три дні прийняти всіх родичів для мене це важко. Тож крім чоловіка ніхто не допомагає.
Перед тим, як мають приїхати родичі, ми з чоловіком також їдемо на кладовище, там в них десять могил родичів, їх також обробляємо лише я з чоловіком. А це не лише фізична праця, фарба зараз коштує не дешево. Та жалітися не можна, бо знову ж таки, працюємо за те, що баба залишила нам хату.
А цього року це було дуже важко. Дитина маленька постійно потребує уваги, родичі все, що могли це пограти з нею до тієї пори, допоки вона не починала плакати. Тобто я тиждень готувалася до приїзду родичів, а потім, ще тиждень розгрібала все після них. Тож цього року, настільки мене все виснажило, що я сказала чоловікові, що на наступний рік, я поїду в село до батьків. Адже там є могили моїх рідних, які я давно також не провідувала. А хто зустріне його рідню я не знаю.
На моє здивування, чоловік сказав, що він поїде зі мною. А ключі від нашого будинку залишимо свекрусі, якщо вона так хоче сильно приймати своїх сестер, братів та інших родичів, то все в її руках. А ми не лише фізично відпочинемо, а й значно заощадимо кошти, тому що годувати таку велику кількість людей три дні, це влітає в добрячу копійку.