Я працюю у поліції і в мене є мій найкращий друг Максим. Ми з ним виросли разом, ходили до одного класу і коли закінчили школу обрали однакову професію. Після Вишу пішли працювати в правоохоронні органи, нам довелося багато оббігати порогів та докласти зусиль і ось ми працюємо в одному відділку. Ми один за одного завжди горою, ми раділи успіхам один одного, ми виручаємо один одного з біди. А коли я виходила заміж, то мій чоловік жартував, що доведеться Максима усиновити, щоб він без мене не сумував.
Але рік тому, мій друг зустрів свою долю і зустрів він її саме завдяки своїй професії. Ми часто патрулюємо місто і в одних з таких своїх чергувань, він помітив дівчину з візочком, що йшла темною алеєю парку, увагу звернув через те, що вона там ходить кожен день і навіть коли дощ сильний. Одного дня він затримався на патрулюванні в іншому місці і коли повертався цим маршрутом помітив, що в парку вже нікого немає. Але знайому постать з візочком він побачив біля одного з під’їздів, було дивно, що отакій годині після десятої вечора, молода мама гуляє зі своєю дитиною. Тому він зупинився та вирішив запитати чи в неї все гаразд, чому вона не йде додому. Дівчина запевнила, що все добре, що просто дихають свіжим повітрям. Максим порадив їй не затримуватися, адже осінні вечори не надто обіймають теплом. Дівчина подякувала за турботу, та сказала, що обов’язково зараз підуть додому.
На наступний вечір, знову ж ця сама пора двадцять друга тридцять на годиннику, а молода мама з візочком знову біля під’їзду. Максим вирішив розібрати в чому справа і пішов, запитався чому о такій годині вона ще не вложить дитину спати. Дівчина розплакалась і розповіла в чому причина. Виявляється, вона матір-одиначка, яка проживає зі своїми батьками, її батьки зловживають алкоголем і фактично щовечора у них застілля та гості. І тому дівчина змушена гуляти зі своєю маленькою дитиною допізна, допоки батьків не зморить і вони не заснуть, адже вона не хоче, щоб її мала дитина чула ті крики. Максим сказав, що хоче їй допомогти, він разом з нею піднялась до її квартири, там він провів бесіду з усіма, як з господарями, так з їхніми гостями, і попередив, що вони тепер в нього на особливому обліку, і під особливим наглядом.
На наступний вечір Максим уже не бачив її ні під під’їздом, ні в парку. Вирішив зайти у квартиру перевірити, як виявилося, що її батьки образились за те, що вона привела додому правоохоронця, та заборонили їй виходити гуляти з онучкою у двір. Але вести свій абсолютно не нормальний спосіб життя вони все ж таки продовжили. Максим попередив, що тепер щовечора приходитиме до них. І дійсно, він навіть коли не був на роботі, мав вихідний, все одно приходив провідати Валерію та її маленьку донечку Софію.
Але уже за два місяці такого його особливого чергування, він зрозумів, що дуже сильно подружився з Валерією та Софією. Одного дня він познайомив мене з цією дівчиною та сказав, що хоче запропонувати їй вийти заміж. Я, як його краща подруга, одобрила його вибір, бо Валерія дійсно дуже хороша дівчина, просто їй не пощастило народитися в такій поганій сім’ї.
І ось уже скоро буде рік, як ми відгуляли весілля Максима та Валерії. Через дев’ять місяців у них народився син, якого вони назвали Святославом і я стала його хрещеною мамою. Ось так під час виконання своїх службових обов’язків мій друг знайшов собі дружину.