Завдяки своїй кішці я знайшла собі чоловіка. Коли моя сестра, на день народження мені подарувала породисту кішечку я була дуже задоволена. Саме про таку кішку, білосніжного кольору, я завжди мріяла. Але ніяк не наважувала собі купити, адже думала, що не мати ну на неї часу. А тепер вже мусила виділяти і час, і коригувати свій графік.
Того осіннього дня я поспішала на роботу і не зачинила квартирку. Проживаю на другому поверсі і я навіть не знаю, як моє кошеня могло вилізти у квартирку, і втекти. Я дуже хвилювалась, я по всьому нашому району розвісила оголошення про те, що зникла моя улюблениця Міссі. На третій день моїх пошуків до мене зателефонував хтось із незнайомого номера. Піднявши слухавка почула приємний чоловічий голос, який запитав мене, чи шукаю я біленьку кішку. Я сказала, що так, і незнайомець сказав, що у вайбер мені перекине фото кішки, яку він знайшов, можливо, це моя. Я подивилась і побачила, що так, це моя Міссі, знову зідзвонилися і домовились про зустріч у парку, не далеко від мого будинку.
А там я зустріла доволі красивого, приємного, молодого чоловіка, який тримав на руках моє кошенятко. Я йому подякувала та запитала, чи я можу йому віддячити, на яку винагороду він розраховує. Незнайомець представився Владиславом та сказав, що не проти якщо ми з ним вип’ємо кави у невеличкому кафе, одразу біля парку. Я погодилась, ми гарно з ним поспілкувались та розпрощались.
А на наступний день, він знову до мене зателефонував та сказав, що за ці два дні він звик Міссі та хотів би її провідати. Я була здивована почувши таке, але не відмовила, сказала, що я з нею гулятиму о такій то годині, біля такого то будинку. І рятівник моєї кішки прийшов. А на наступний день, він вже не телефонував, він сам у тій же годині знову до нас прийшов на прогулянку. І після місяця наших прогулянок Владислав запропонував мені вийти за нього заміж, сказав, що не уявляє свого життя без мене та нашої Міссі.