Я народилася в селі і виросла в селі, а коли після навчання зустріла свого міського чоловіка то почала жити в місті. Проте завжди мріяла повернутися в село. І два роки тому моя мрія здійснилась. Чоловік вирішив, що він може працювати віддалено і ми зможемо переїхати в село. У село дитинства, на жаль, я не повернулася, адже воно далеко від міста, а чоловікові час від часу потрібно приїздити до офісу, тому вибрали село поблизу нашого містечка.
Придбали непоганий будинок, хороша присадибна ділянка, хороший сад. Познайомились з сусідами, доволі милі хороші люди. Єдине, що мене здивувало, що від одних сусідів в нас не було паркану. Сусід пояснив, що паркан зняли ще їхні батьки і, що завжди сусіди дружать з сусідами, тому паркан не обов’язковий. Але коло одного дня я вийшла й побачила, що в нашому саду сусід пасе своїх гусей, то була здивована. Мені не подобалося, що вони об’їдали наші ягоди, тому я зробив зауваження сусіду, він здивувався і сказав, що не бачить в цьому нічого поганого, що все одно нам двом стільки не з’їсти, а ось їм потрібно рости. Після того я попросила чоловіка, аби він побудував паркан. Він найняв людей і дійсно за кілька днів між нами і сусідами виріс паркан. Сусід наче трохи образився, сказав, що в селі так не робиться, що якщо ви приїхали сюди, то маємо жити по тих законах, по яких живуть тут люди.
Ще мене не влаштовувало, що в будинку немає ніяких комфортних умов, жодних комунікацій, вода була взагалі за кілька дворів, тож носити було далеченько. І ми вирішили з чоловіком викопати воду прямо в себе на подвір’ї. Звичайно це дуже дороге задоволення. І чоловік поговорив з новими нашими сусідами, і запропонував їм, щоб спільними силами викопати колодязь між нашими подвір’ями, та щоб ми разом користуватися. На пропозицію, сусід посміхнувся та сказав, що це ми приїхали з міста зі своїми забаганками. Що вони все життя так носять воду і батьки їхні носили, і ще діти їхні будуть носити від колодязя. Звичайно ми нікого не почали припрошувати.
Коли приїхали бурильники, вони нам порадили викопати недалеко від хати, щоб можна завести комунікації до себе будинок, так ми і зробили. Грошей потратили дуже велику кількість, але все ж таки на нашому подвір’ї з’явилась вода, далі звичайно ще було багато вкладень, щоб провести цю воду в хату, провести різні комунікації і нарешті ми зажили нормальним комфортабельним життям. На подвір’ї ми колодязь закрили, але все ж таки було виведена невеличка колонка, щоб можна було набирати воду тоді коли потрібно нам полити щось в саду.
І от тиждень тому, я почула, що почала гавкати наша собака, я вийшла на подвір’я і здивована побачила, як наш сусід стоїть із відром і набирає воду з нашої колонки. Він побачив мене, привітався та сказав, що потрібно води, а до колодязя далеко, тому він зайшов до нас, заразом воду спробує. Я була дуже здивована і допоки я роздумувала, що сказати, він вже набрав воду і пішов до себе на подвір’я. Я розповіла про цю пригоду чоловікові, він сказав, що йому таке не подобається, адже він пропонував зробити колодязь на межі і сусіди відмовились.
На наступний день ситуація повторилася, сусід знову по воду. Я запитала його, що знову сталося, що йому так потрібно терміново близько води набрати, він сказав, що трохи при недужав, тож до колодязя далеко, от він набере в нас. Коли вже він на третій раз прийшов, то вийшов мій чоловік і сказав, що якщо сусід так хоче набирати щодня воду, то мусить платити половину коштів за викопану воду. Сусід підняв величезний ґвалт, вилив всю воду з тих відер, що він набрав у нас в колодязі та вийшовши на вулицю почав кричати до інших сусідів.
Розповідав які ми жадібні, сказав, що води жаліти не можна, що ніколи в селі люди нікому ні вчому не відмовляють, а ми приїхали з міста і такі жадібні, що навіть води їм шкода дати. Хоча нам зовсім не шкода, але ми не настільки багаті, щоб своїм коштом проводити всюди блага цивілізації. Тим більше, що це зараз не якась новинка, що зараз у кожному селі висять оголошення про буріння свердловин.
Люди з села почали на нас дивно дивитися, дехто взагалі обходить стороною. Я розумію, що це все через витівки нашого сусіда, який розпускає про нас плітки. Але, якщо чесно, я не на те зважаю, адже пройде час і люди нашу історію забудуть. Я сама з села і прекрасно знаю, що одна новина дуже швидко замінює іншу, головне, що сусід зрозумів, що нажитися в нас йому не вдасться.