Можливо для когось я здаюся дивною, можливо хтось скаже, що я не сповна розуму. Але я радію тому, що мій чоловік знайшов собі іншу. Не просто знайшов, він iз нею офіційно одружився та переїхав жити до неї в іншу країну. І тепер, щодня я молю Бога аби послав мені здоров’я, а моєму чоловіку та його новій дружині більше кохання. Чому так? А тому, що такої важкої людини, як мій чоловік, я ще ніколи в житті не зустрічала. Мої діти, які вже дорослі, коли дізналися, що батько знайшов собі іншу дружину та збирається з нею жити, приїхали, хотіли нас помирити, та я їм сказала, що якщо вони відговорять свого батька від того кроку, на який він наважився, то я втечу світ за очі і спілкуватись з ними більше не буду. Син образився, а донька віднесла з розумінням. Адже вона довше жила з нами і бачила наскільки важко мені з її батьком. Син у шістнадцять, як закінчив школу, одразу поїхав до міста і там вже й залишився, а донька практично до вісімнадцяти років жила з нами під одним дахом.
Чоловік мій був одним у своїх батьків, батьки були при владі, все для нього і настільки його розмазали, що коли я вийшла за нього заміж, то його мама одразу сказала, що якщо я хочу жити добре, то маю годити своєму чоловіку, тобто її сину. З двадцяти років я лише чула – Олено, дай. Олено, принеси. Олено, не так. Олено, не сяк. Хочу таку яєшню, посмажила – не хочу таку, посмаж іншу. Допоки посмажила, він передумав, він вже хоче канапку, роблю канапку. Завари мені кави, зварила, йому каву надто міцна, долий молока, долила молока, він не любить з молоком. І знову хто винен? Олена! Ти дурна, ти сяка, ти не розумієш і все не так. Куплю собі щось з одягу, ти марнотратка, ти копійки не заробила, хоча я все життя пропрацювала, ти прийшла на все готове, я все життя слухала про те які були в нього наречені красиві та розумні, а він вибрав мене – злидню страшну та ще й криворуку.
Чому не розлучилась скажете? Бо якось в нашому поколінні те було не прийняте, потрібно було терпіти. Допоки батьки були живі і думки про те не могло бути, далі діти малі, а далі розуміння того, що я майже сорок років вкладалася в цей будинок, сорок років моєї праці, моїх грошей, мого поту, моїх сил сюди вкладено. І я повинна це все залишити йому? Е, ні. Ніколи не згоджуся я піти з цих стін.
І от коли мій шістдесяти двох-річний чоловік сказав мені, присісти, бо в нього є важлива розмова. Я вже трохи злякалася, а він взявши мене за руку почав розмову.
-Олено, ти вже не молода жінка і маєш розуміти, що це життя, що ми всі люди, що ми всі з часом міняємо свої погляди та думки.- від його слів мені ставало ще більш лячніше, а він продовжив. – Зрозумій, Олено, ми з тобою, не дивлячись на те, що прожили так довго, зовсім різні люди. Але два місяці тому я зустрів жінку, яка дійсно мені до душі, яка мене розуміє, підтримує. Ми з нею неначе народжені один для одного, але такий довгий час ніколи не зустрічались. І я прийняв тверде рішення, що ми з тобою розлучимося, а з Катериною я одружусь офіційно. Але оскільки вона проживає в Німеччині, то я переїжджаю до неї, бо там пенсіонерам жити краще ніж у нас.
Я сиділа, слухала, а сльози лилися річкою. Я сиділа і думала : Де ти була, Катерино, хоча б років десять-двадцять тому, чому ж ти тоді його ще не забрала від мене? Але я мовчки сиділа і боялася його злякати, він просив мене, щоб я не плакала, що таке життя, що можливо я собі в старості ще знайду якого діда. Він же не знав, що то сльози радості, то сльози полегшення.
Перший місяць, коли він поїхав, а діти також роз’їхались до себе по домівках, я насолоджувалась кожним ранком. Я прокидалась і відчиняла вікна і вдихала на повні груди повітря волі. Я готувала собі сніданок, можливо в мене невелика пенсія, але мені вистачає на те, щоб купити собі якогось смаколика. Я перший місяць коли поверталась додому, дуже боялась, що відкрию зараз свій будинок, а там сидить він, що він повернувся. Але ні. Телефонувала вчора донька та говорила, що батько до неї писав та присилав свої фото з новою дружиною, та писав, що він дуже щасливий. Я також щаслива і я рада за них, і дай Боже їм міцного кохання, щоб не дай Боже він повернувся. Ось так буває у житті.