Зараз модно говорити про правильні стосунки. Куди не глянь поради на порадах. Я через такі поради ледь без чоловіка не залишилася.
Маю я хорошого телефона і хороший інтернет, скажу одразу, що любителька посидіти у різних соціальних мережах. А там же сила силенна різних психологів та порадників. Я вичитувала і вислуховувала, як правильно жити. Деколи жалкувала, що вже багато чого не встигну, бо ж сорок три не двадцять.
Ми з чоловіком живемо самі, єдина донька вже рік як на навчання в столицю поїхала. Але чоловік може життям і був задоволений, та я ні. Бо ж в інтернеті казали, що чоловік має постійно рости, намагатися досягти нових висот. Задля своєї дружини він має старатися, вкладати сили у наші стосунки. Я почала йому дзижчати, що він уваги мені не приділяє, що квіти не пам’ятає де в нас продаються, що не говорить достатньо компліментів. Почала чи не щодня йому розповідати про те, що я жінка, що потребує багато уваги, що раз він у мене не вкладається, то я йому не потрібна, що я “зручна”, а не “кохана”.
Чоловік спочатку віджартовувався, а тоді вже почав сердитися. Мовляв, чого я з нього хочу, двадцять чотири роки прожили, було гаразд, а зараз недогода. Я йому ж намагалася пояснити, що я не знала своїх потреб, а тепер знаю і тому говорю йому про все прямо. А от якби ж то він мене кохав, то говорити такі елементарні речі не потрібно, було б. Бо закоханий чоловік все відчуває, і робить все, щоб його кохана жінка була щаслива.
Договорились ми до того, що одного дня добряче посварилися. І тоді мій чоловік сказав, що раз він такий поганий, то він мені дозволяє знайти ідеального. Після цього він зібрав речі та пішов з квартири. Дійшов не далеко на два поверхи в них, там зустрів сусідку Оксану. Вона запитала куди він з такими клунками, а він її запитав чи не знає вона хто кімнату, чи квартиру здає в оренду. В результаті в неї він і оселився.
Коли до мене це дійшло, я ще більше розізлилася. Але за порадами психолога знаку не подала, робила з себе щасливу жінку. Чоловік звичайно робив спроби до примирення, та я була непохитна.
А того вечора я повернувшись з роботи пішла винести сміття, звичайно не забула дистанційно полаяти чоловіка, бо зазвичай це робив він. Вийшла з квартири, лише пройшла на один поверх в низ чую розмову, прислухалася, говорить Оксана і ще одна сусідка Аня. “Слухай я не знаю чим він їй не догодив. – говорить Оксана. –Та він просто чудо. Він же мені за два дні все у квартирі перелагодив. Він сам собі їсти варить, дуже смачно, бо ж і мене пригощав. Посуд за собою миє, в кімнаті в нього ідеальна чистота. Я собі так ось думаю, лише б він не повернувся до дружини. Я б його з часом собі до рук прибрала. Такі чоловіки на вагу золота.” “Так, не те, що мій, щодня на підпитку, – підхопила розмову Аня. – Гроші не до дому, а з дому”
Я почувши таку розмову охолола. А дійсно не такий вже він в мене й поганий. Ну не дарує він мені квітів, але ж я сама колись на нього гримала, що гроші витрачає. А на подарунки він мені не витрачається, бо ж всі гроші з зарплати мені перераховує. А щодо кулінарії, то дійсно він прекрасно готує. Любить порядок, тому намагається підтримувати чистоту у квартирі.
Того ж вечора покликала чоловіка додому, перепрошувала, пообіцяла більше не пиляти його. Він мене пробачив, а на наступний день прийшов додому з квітами. З того часу вже минуло пів року, ми ще й разу не посварилися, бо домовленість у нас така, якщо хтось чогось хоче, то говорить прямо, а не натяками.
