Вона завжди була готова прибігти до нього в будь-яку хвилину, вона була закохана. У всьому йому сліпо довіряла, а він розповідав їй про те який щасливий, що зустрів її. Вона літала щасливо немов на крилах, адже після трьох років відносин, він нарешті запропонував їй одружитися, вона щаслива погодилась. Вони вже складали план весілля, обговорювали де воно відбудеться. Вона щаслива вибирала весільне плаття у салоні.
Йому хотілося, щоб все було з розмахом, тож звільнившись зі своєї роботи, сказав, що він поїде за кордон, там знайомий запропонував хорошу роботу. Вона звичайно не хотіла відпускати коханого, якби не навчання в університеті, сама б з ним поїхала. Але він сказав, що все буде гаразд, що відстань навпаки зміцнить їхні стосунки. Спершу телефонував щодня, далі рідше, пояснював, що багато працює, немає часу, втомлюється. Вона говорила, що не потрібно робити на великий розмах весілля, нехай повертається. Та він сказав, що не мінятиме своїх планів.
Далі дзвінки стали дуже рідкими, лише інколи скупе повідомлення. Після того, як пробув там чотири місяці, зателефонував до неї, та сказав, що вона для нього просто звичка. Сказав, що там за кордоном зустрів ту, без якої не уявляє свого життя і, що через місяць у нього весілля. Після того дзвінка, вона не жила, вона існувала, не хотілося нічого… Навчання покинула, навіть їла через силу, з примусу матері.
Майже рік рідна матір її повертала до життя. І змогла, вона поновилася в навчанні, почала потихеньку вчитися жити без нього. А він через півтора року повернувся на батьківщину, з дружиною та дитиною, виглядали щасливими, а їй вже не було так боляче. Вона була красивою, молодою, в неї були залицяльники, та ні до кого душа не лежала.
Коли у тридцять років її керівник фірми запропонував вийти за нього заміж, вона погодилась. Хоч кохання до нього не відчувала, відчувала лише повагу. А він вже оточив її турботою та любов’ю. Згодом один за одним народилися в них діти. Вона не кохала, але кохали її й від цього вона відчувала щастя.
А місяць тому, вона зустріла його, своє перше кохання, зустріла того, заради якого була готова на все на світі. Він не просто так з’явився в її житті знову, він навмисне приїхав на батьківщину і одразу прийшов до неї. Почав розповідати про те, як важко йому було ці роки, почав розповідати про те, що вже через місяць після свого весілля пожалкував про те, що одружився з іншою. Розповідав, що щоночі йому сниться саме вона. Ще сказав, що готовий розлучитись з дружиною, залишити все, лише б вона пробачила і прийняла його.
А вона дивилась на нього і відчувала зневагу, відчувала огиду до цієї людини. До людини, яку вважала сенсом свого життя. І навіть не сказавши йому жодного слова, просто повернулась і пішла. А повернувшись додому і заглянувши в вітальню, де її чоловік збирав пазли з її донечками. І вона зрозуміла, що людина, яку вона дійсно щиро кохає, зараз тут, біля неї та біля її дітей.
Вона зрозуміла, що життя дало їй те страждання у молодості, або вона відчула, що кохання – це не те, що приносить клопоти та біль, а те, що заспокоює та огортає турботою. Саме такі відчуття, вона відчуває до свого законного чоловіка.