Я виросла в багатодітній сім’ї, тож ще з дитинства знаю, що це таке коли в тебе багато дітей. Нас у матері було четверо, я, брат та ще дві молодших сестри.
Батьки обоє зранку до вечора заробляли, я як старша мусила всіх доглядати, точно знаю що це дуже важко, адже всі молодші були на моїх руках. Добре, що хоч брат був на рік менший мене, то добре допомагав, чоловічу роботу робив він, господарство порав.
Ще тоді в дитинстві пам’ятаю як говорила, що не буду народжувати багато дітей. Адже кожного потрібно одягнути, взути, нагодувати. А до того ж дітям хочеться смаколиків, хочеться іграшок, у нас завжди цього було обмаль. Дуже неприємно було колись, після того, як сусіди віддавали свій поношений одяг, старими іграшками, їхні діти тоді насміхалися з нас. Бо малі не розуміють того, що розуміють дорослі.
Час минув ми повиростали, кожен створив свою сім’ю. У мене є донечка, у брата також донька, ще в одної сестри народився син. А от молодша сестра Тетяна народила вже четверо, а зараз вагітна п’ятою дитиною. І знаєте я її осуджую, хоча люди кажуть, що не можна. В наш час це дуже важко, проте її це не зупиняє ні без грошів’ я, ні не те що коїться в країні, дітей же потрібно ставити на ноги.
Вони живуть у невеликій хатині, на дві кімнати, мені дуже шкода племінників. Чоловік її працює в столиці на заробітках. Дома майже не буває. Подивитись на нього сорокарічного то здається, що йому вже шістдесят. Сестра ж ніяк не реагує на наші зауваження, каже це не ваші діти, а отже не ваші клопоти. Проте виходить, що наші.
Ми жаліємо нашу маму, тому що вона так важко працювала. Батька на жаль уже немає, тому ми стараємось привозити їй з міста щось смачне, стараємось, щоб вона хоч зараз мала всього вдосталь. Але виявляється все те, що ми веземо до мами вона віддає молодшій нашій сестрі, бо їй дуже шкода доньки та онуків.
Нам теж шкода наших племінників, ми також купуємо їм одяг, купуємо їм смаколики. А сестра ще й незадоволена що ми забороняємо її брати в мами продукти, каже “Це не ваша справа, мама хоче і мама дасть”. Мама також плачете говорить “Мені не потрібно, нехай забирають, адже я знаю, як це коли в тебе багато дітей.” Так мама знає, я її розумію, я також знаю, адже я була найстаршою, але ж потрібно думати головою коли народжуєш. У наш час є безліч засобів та способів для того, щоб планувати вагітність.
Але останній мій візит до мами закінчився сваркою з молодшою сестрою. Адже коли ми вирішили з братом залишилися в мами ночувати, хоча мали поїхати додому, прийшла молодша сестра Таня. Прийшла як вона сама виразилась за “столичною данню.” Заходить в хату та й каже: “Ну що там привезли столичні гості?”
Ось тут ми почали з нею сварити, що я їй пояснюю що я везу для мами смаколики, чи якусь побутову техніку, чи гроші, тому що я хочу, щоб мама не мала ні в чому потреби. Оскільки завжди себе обділяла на користь нас. На що сестра мені відповіла, що я просто заздрю їй, що в неї багато дітей, заздрю, що вона має соціальні виплати та субсидії, а також за те заздрю, що її чоловіка не заберуть на оборону країни, а мого вже забрали. От скажіть, після такого хіба можна до такої людини ставитись нормально?
Настільки образливі були її слова та ще й образило за те, що мама все одно стає на її сторону. Тепер навіть не знаю як до рідної матері їхати. Брат та ще одна моя сестра повністю мене підтримують.