Моїй донечці Олечці вже тридцять п’ять, а вона досі не стала мамою, хоча любить дітей. До цього я з нею говорила, що час іде, вона відмахувалась та казала: “Мамо, ми ще молоді, встигнемо.” А коли ж вони встигнуть, річ в тому, що Оля вийшла заміж ще вісім років тому, ну як вийшла заміж, зійшлася з хлопцем. Живе він у неї на квартирі, а от свої відносини вони так і не зареєстрували. Скільки я не говорила, Оля говорила, що ще не на часі.
То у її Вадима немає грошей, а він так не може, адже він повинен забезпечувати сім’ю. То в нього щось трапилося, то в нього депресія якась. Ну хіба ж так справжній чоловік зробить зі своєю коханою жінкою? Я говорила Олі, що так не може бути, це ненормально, ну рік, ну два, ну нехай три ви зустрічалися, але ж вісім років, то тож дуже забагато. Та ще мене хвилює те, що Олі тридцять п’ять, а йому лише тридцять. І він може знайте собі ще молодшу дівчину, а мою доньку покине.
Вона працює в хорошій компанії, трикімнатна квартира її, я їй говорю доньці навіщо ти його терпиш. А вона каже, що в них все добре і не потрібно вмішуватись. Я й не вмішувалась. А минулого тижня прийшла до мене моя Оля засмучена і каже :” Мамо, мені здається, що у Вадима хтось є, він зовсім змінився, став мені грубити став на мене, каже, кричати.”
От що я можу порадити доньці, лише те, що потрібно кажу його виставити, він же тобі практично ніхто, так безплатний квартирант. Він за вісім років лише три-чотири працював, а то весь час сидів у неї на шиї.А Оля хвилюється, каже: “Зараз його вижену, то сама зовсім залишусь у тридцять п’ять років, кому ж я потрібна, дітей народжувати пізно.” “Та чому ж пізно?- кажу я їй,- он за кордоном взагалі після сорока жінки народжують і нормально.”
А я ж бачу як на неї впливають ці відносини, вона постарішала навіть на вид. Чесно сказати у свої тридцять п’ять виглядає дуже неважно. По лікарях почала бігати, ну як мені як матері дивитись на свою дитину? Що робити я навіть не знаю і що порадити дитині своїй також не знаю?