Інколи читаю історії про те, як невістки, хвалять своїх свекрух та їхніх родичів і дивувалась, невже таке дійсно буває? За цих п’ятнадцять років, що я в невістках, я просто ненавиджу зустрічі з чоловіковими родичами. Я не можу сказати, що вони ображають мене якимись грубими, лайливими словами, чи якимись докорами, ні, вони це все роблять насмішкою, неначе жартують, але при цьому це таке приниження, що абсолютно не хочеться зустрічатися з цими людьми.
Коли я говорила про це чоловікові, він завжди мене заспокоював та говорив, що вони такі люди, що вони люблять пожартувати, що не лише мене вони підколюють, що вони один з одного кепкують. Хоч я жодного разу не чула, щоб свекруха щось говорила таке про свою доньку, чи про онучку від доньки. А от в мені все викликає сміх і до речі син мій також весь в маму по версії свекрухи.
Наближався день народження чоловіка. І за три дні до того, я вирішила серйозно поговорити з чоловіком, адже я не юна дівчинка двадцяти років, яка все терпіти, я одразу сказала чоловікові, що якщо подібне повториться, то це буде наш останній сімейний вечір. Так, я сказала, що я зберу свої речі, заберу сина і ми поїдемо куди інде, а він житиме зі своїм гумористичним табором. Чоловік тоді здивувався, навіть трішки образився.
Але ось прийшов його день народження, я щодня працюю, тому не маю часу на приготування страв, стіл у нас був накритий ресторанними блюдами. І знову ж ці насмішки за столом. Свекруха сказала, що, мабуть, мене і руки не парні, тому замовили їжу в ресторані, а донька її підхопила жарт та, сказала “Та ні, мамо, вона в нас просто панського роду, можливо десь дійсно були в роду якісь пани, тому й негоже пані готувати своїми ручками”. Свекрусі жарт доньки сподобався і вона почала сміятися, а тоді додала “Так краще, нехай вже поїмо ресторанного, ніж потом відлежуватимусь в лікарні, та ти не ображайся ми ж не зі зла, могла б вже звикнути до наших жартів” звернулася вона до мене. А далі пішли жарти про сервування, про інтер’єр квартири, про мою зачіску.
Я весь цей час сиділа мовчки, раніше могла давати відпір, а зараз просто сиділа мовчки, спостерігала. Я помітила, наскільки напружений був мій чоловік, я помітила, як він почав нервувати. Ми навіть не досиділи до половини свята, чоловік гримну по столу кулаком і сказав своїм рідним, щоб вони перестали кепкувати наді мною. Його матір одразу насупилась, почала кричати на сина, що вони нічого такого сказали, це просто жарти, нічого тут такого немає. І тоді він запитав, чому вона так не пожартувала зі своєю донькою. Матір підняла брови і навіть не знала, що сказати. А я мовчки вийшла з кімнати.
Уже за десять хвилин, нікого з родичів чоловіка у нас вдома не було. Чоловік вперше за ці роки, мабуть, прислухався до того, що говорить його рідні, він просив у мене вибачення та сказав, що відтепер всі наші сімейні свята ми святкуватимемо самі. А його дотепні родичі нехай кепкують один за одного. Не знаю, чи то він так злякався того, що я піду від нього, чи дійсно він нарешті розкрив свої вуха, та почув те, що вони мені говорять.