З Костею ми сусіди, ми з ним самого дитинства дружимо. Він найщиріша, найдобріша людина, яка лише може існувати на цій землі. І так сталося, що важка хвороба забрала його сестру. І у неї залишилась маленька донечка, батька в дівчинки немає, інших родичів також. Костя і Ліля залишилася без батьків ще доволі юними.
і от коли я дізналася, що в Кості проблеми, я одразу пішла на допомогу. Допомагала з організацією поховання, а надалі почалася тяганина з тим, щоб маленьку племінницю залишили з Костею. Хоча він єдиний родич, тим більше такий близький, одразу почали з’являтися різні питання про те, що в нього ще немає сім’ї, що він ще занадто молодий. Добре, що хоч стабільна робота в нього є, та житло своє. Але все одно було не так легко забрати дівчинку.
Я постійно була з ним на зв’язку, я постійно ходила з ним коли потрібна моя підтримка з ним по різних кабінетах. І от коли йому вдалося вже взяти повністю опіку над племінницею, мені йому довелось допомагати по-іншому. Адже в нього робота, на якій він іноді затримується довго, а маленьку Ілонку потрібно було забиратися з садочка вчасно. Тому, саме я стала тією, хто часто забирав її до себе додому.
Коли Ілонка захворіла, Костя знову ж попросив мене про допомогу. Адже не дивлячись на те, що він проживав з сестрою, та бачить як сестра доглядає хвору племінницю, він насправді не знав, як це робити. Тоді вперше, я залишилася в них ночувати. Провела там три дні, допоки маленька красуня не одужати.
Наше спілкування ставало все ближчим, та ближчим. І вже за пів року я зрозуміла, що закохалася в Костю, і я розуміла, що в нього почуття взаємні. Я боялась робити перший крок, а він виявляється також боявся, адже не думав, що я його прийму, тим більше з малою дитиною.
Мабуть, так би і були ми просто друзями, якби не Ілонка. Наближалося її свято в дитячому садочку, випуск. І коли на вечір я прийшла до них, щоб пригостити їх смачним пирогом, що спекла, Ілона ще на порозі мене зустріла і одразу запитала, чи піду я до неї на випускний замість її мами, вона знає, що їй мама стала янголом, але ж мама потрібна їй тут на випускному. І також вона запитала Костю, чи він буде як її татом, чи буде танцювати з нею на балу. Ми погодились, а коли поверталися з Ілончиного випуску вона подивилась на нас і сказала, що ми виглядаємо як справжня, щаслива сім’я.
І з того доленосного дня, ми більше не розлучалися. Наша красуня Ілонка вже перейшла у четвертий клас, ми радіємо за нашу донечку. А ще цього року в нашій сім’ї з’явиться її братик чи маленька сестричка.