У наших діток досить дивні відносини між собою. Старшій донці скоро буде вісімнадцять років, а меншому сину тільки п’ятнадцять. Між собою вони то ладнають, то ні. При чому “ні” у них критичне. інколи доходить до того, що вони б _илися . Раніше ми з чоловіком дуже їх за це к _арали, але зараз зрозуміли, що це їхній спосіб вирішувати конфлікти. Донька в нас невеличка, але міцна, а син на свій вік явно не виглядає. Ростом він вже більший від батька, котрий теж не з маленьких.
Нещодавно донька прийшла з університету вся заплакана, очі аж підпухли від сліз. Син спокійно дивився свій серіал, та коли побачив сльози сестри відразу відклав його та підійшов до неї.
– хто тебе образив?! чого ти плачеш?! не мовчи!
– ти сам знаєш хто, це ж вже не вперше...
– ну все! більше я терпіти не стану. не проси стриматись, він отримає те, на що заслуговує!
Олег швидко взувся, надів легеньку курточку на верх, та пішов кудись. На питання ні донька, ні син не відповіли. Олеся пішла в кімнату плакати, а Олег побіг кудись… у справах, так сказати. Звісно, я могла б його зупинити, залякати, що якщо він піде комусь бити носа, то більше не отримає кишенькових, чи буде покараний. Та сенс? Вони між собою спілкуються як пес з кішкою, та коли хтось ображає доньку, Олег завжди стає на її захист, нехай навіть він і молодший. Я пишаюсь своїми дітками! Син виріс справжнім чоловіком, а донька жінкою, яка дозволяє за себе заступитись. Це ті відносини, які я завжди мріяла бачити в своїх дітях. Нехай вони інколи б’ються між собою, та комусь іншому так робити – дзуськи!
