Я маю непорозуміння зі своїм сином. Так сталося що у сорок років я залишилася одна без чоловіка, хв0роба забрала його в мене. На той час мала уже дорослу доньку та дорослого сина, діти мене всіляко підтримували, син якраз був на навчанні в університеті, а донька вже на той час працювала. Але вони приділяли мені багато часу, я їм за це вдячна.
Пройшов час і я нарешті прийшла до тями. П’ять довгих років я сумувала за своїм чоловіком, дуже мені було важко, але з часом я навчилася жити. На той час діти мої вже створили свої сім’ї, донька навіть встигла народити мені онучку. Я дуже багато часу проводжу своїми рідними, але коли повертаюся до себе у квартиру стає так одиноко та важко, що я не можу вам передати, хоч вовком вий. Ще коли тепла пора року, то після роботи я можу піти погуляти до парку, піти випити кави в кафе. А взимку коли холодно, ти не дуже й погуляєш.
Так за роком рік і ось відзначили мої п’ятдесят. І зрозуміло, що на святкування свого п’ятдесятиліття я запросила не лише рідних, а й колег. І тоді в кінці свята, до мене підійшов Володимир, він мій колега ми з ним працюємо вже більше ніж п’ятнадцять років. І він покликав мене на розмову, ми з ним вийшли поки всі гості танцювали та розважалися. Він сказав мені, що він давно мене знає, що з першого нашого дня знайомства я йому сподобалась. Але спочатку у нас обох були другі половинки, а далі в обох однакове горе. Він у п’ятдесят два також вдівець, в нього є дві дорослі доньки. Він вважає, що ми надто молоді для того, щоб проводити час наодинці, тим більше коли ми поряд. І тому, він запропонував мені вийти за нього заміж, якщо чесно, він мені також подобався. Він дуже гарний, харизматичний чоловік, з гарним почуттям гумору, завжди підтримує, завжди прийде на допомогу колегам. Ви знаєте, я погодилась. Звичайно у той вечір ми нікому нічого не сказали.
Наші зустрічі стали спочатку таємними, а далі все більше знайомих дізнавалися про них. І Володимир познайомив мене зі своїми доньками, і вони до речі мені дуже сподобались, ми одразу знайшли з ними спільну мову. Я навіть не очікувала від них такої гарної реакції. Тоді він попросив, щоб я вже своїм дітям сказала, якщо чесно, я трохи переживала та боялась.
Першій сказала донці і попри мій страх, вона відреагувала дуже добре, сказала, що вже й сама думала про те, щоб знайти мені нареченого. Адже не годиться мені до кінця своїх днів бути одній. Реакція доньки мене підштовхнула до того, щоб сказати сину. І тут я почула дуже багато негативу з його сторони. Він приїхав до нас додому, влаштував скандал, сказав, що ніколи мені не пробачить те, що я зрадила батькові. Що через це я підірвала йому віру в жінок, що він всім розповідає, яка його мама віддана жінка попри те, що батька нема вже більше як десять років.
Ми дуже сильно з ним посварилися і я тепер навіть не знаю, і не уявляю, як помиритись з сином, та донести йому те, що я жива людина, що батька більше немає. Я ще звичайно першого чоловіка пам’ятаю та по особливому люблю, але все одно хочу відчувати біля себе надійного чоловіка.
Скажіть, будь ласка, хто вже стикався з такою ситуацією, з непорозумінням дітей, що до вашого другого шлюбу. Чи є ще надія на те, що ми примиримося і син колись мене зрозуміє.