Ми з моєю однокласницею Наталею були найкращими подругами, єдине, що в нас було різне це наші соціальні статуси. Я з сім’ї забезпеченої, батько мав хорошу роботу, матір ніколи ніде не працювала, але ми могли собі дозволити практично все, що про що можна було мріяти в той час. Наталя жила в неповній сім’ї, лише з мамою та бабусею. Вона багато чого не мала, я часто робила їй подарунки, але для мене це ніколи не було якимось приводом для того, щоб хизуватися перед нею, навпаки я з радістю це робила. Моя мама завжди з радістю приймала її в себе дома, мої батьки взагалі дуже любили Наталю. У її родині я також була бажаним гостем.
Ми виросли, але все ж таки підтримували зв’язок, щодня телефонували одна одній і щодня розповідали подробиці свого життя. Вона була першою хто дізнався про те, що я закохалась, про те що мене покликали заміж. Вона була весільною подружкою в мене на моєму весіллі. Мій Артем людина також забезпечена уже на той час він мав свій бізнес, в мене було найкраще весілля тоді в нашому невеличкому містечку, розкішне, багате. Я пам’ятаю як одна сусідок сказала тоді Наталі: “Поглянь, як твоїй подрузі пощастило, тобі такого ніколи не побачити”, Наталя знизила плечима та сказала “Кожному своє щастя”
Минув час, я вже стала мамою, Наталя стала хрещеною мамою для мого сина. В мене було хороше забезпечення життя, Артем постійно працював, постійно в роз’їздах і в нього розвивався бізнес. Через чотири роки після мого весілля Наталія повідомила, що вона також збирається заміж і нареченого я знала, це хлопець з нашої школи. Також знала, що він круглий сирота і він працює у невеличкій фірмі, має середній заробіток. Навіть автомобіля в них не було, коли я збиралась на весілля то підбираючи плаття зустріла свою сусідку. Ту ж саму, яка колись на моєму весіллі говорила Наталі, що вона заздритиме мені і моєму весіллю. Дізнавшись на яку подію збираюся, сусідка сказала: “Та, що ж туди підбиратися, до тієї злидоти, вони ж, мабуть, навіть не мають грошей, щоб добре людей пригостити”, неприємно було чути таке, я нічого їй не сказала відповідь, просто пішла собі далі, вибираючи собі наряд весілля.
Дійсно весілля було скромним, була лише церемонія розпису, на якій було небагато родичів та друзів, а після того ми всі разом, пішли в невеличкий ресторан. Я вам скажу, що ми доволі непогано відсвяткували цю подію, Наталя з Андрієм виглядали щасливими. Звичайно, якщо дивитись зі сторони, то це святкування нагадувало більше святкування якогось дня народження, ніж весілля. Мені навіть було шкода Наталю в чомусь.
Але пройшло два роки з того часу, я стала хрещеною для їхньої донечки Карини. І ось, що я помітила, Наталя досі світиться від щастя, у них з Андрієм таке велике взаєморозуміння, що мені з моїм Артемом ще до нього йти і йти. Так, мій чоловік дарує мені подарунки, квіти, щорічно купує мені путівки у відпустку з сином, але він, майже, ніколи не зі мною поряд. А коли я проходжу провідати свою похресницю, я бачу як Андрій клопоче над Наталею, я бачу з якою любов’ю він робить для неї каву чи чай, я бачу з яким захопленням він слухає її, коли вона мені про щось розповідає. Коли ж я намагаюсь говорити зі своїм Артемом, він інколи може відмахнутися і сказати “я так втомився, давай завтра”.
І тепер я розумію слова Наталі “Що кожному щастя своє”. Якщо я завжди вважала, що щаслива тому що маю достаток, то Наталя щаслива, тому, що у неї є та людина яка в будь-який момент її підтримає та буде поряд. І тепер повертаючись у свою розкішну велику квартиру, з їхньої маленької, але затишної, я розумію, що в їхньому домі щастя набагато більше, ніж в моєму.